Нагадаємо, що ОПЗ – одне із найбільших підприємств з переробки природного газу в аміак і карбамід, які є основними мінеральними добривами. Через борги, які сформувалися ще при владі Януковича, ОПЗ простоював з кінця квітня 2018 року до серпня 2019 року. Завод запустився за договором переробки давальницької сировини від компанії “Агро Газ Трейдинг”. З якою так і працює.

Що, на вашу думку, означає призначення виконувачем обов’язків голови ПАТ “Одеський припортовий завод” Миколи Синиці?

Я взагалі не розумію призначення людини не з галузі, яке не має під собою жодних економічних підстав. Тільки політичні. Це чергова боротьба за контроль над потоками – нічого іншого я не бачу.

ОПЗ успішно працює останнім часом. Уже пів року на підприємстві все добре, крім того, що сьогоднішня влада буде намагатися зупинити завод і призначати людей, щоб “покласти” підприємство. Так вже було у 2016 році, коли були справи НАБУ, які повністю паралізували роботу заводу. Сьогодні, мені здається, використовують ті ж інструменти, тобто спробу дестабілізації обстановки на заводі, зупинку, знецінення та передачу в чиїсь руки.

Як вам здається, завод все ж буде приватизовано?

Ой, ви ж знаєте – це історія 20-річна. Але якщо завод не буде приватизовано, то він точно перетворитися на металобрухт. Якщо ми хочемо, щоб завод вижив, його потрібно віддати приватному власнику.

Наскільки впала ціна заводу з того часу, як за нього боролися Коломойський і “Нортіма” у 2009-му?

Коломойський свого часу готовий був заплатити близько 600 мільйонів доларів і судився з “Нортімою”, яка виграла конкурс. Потім було вже при мені кілька спроб приватизації, в 2015-му зі стартовою ціною 550 мільйонів доларів. Остання оцінка вже була 54 мільйони доларів. Тобто ціна впала в 10 разів. При цьому на заводі нічого не змінилося, і структура боргів не змінилася. Реструктуризації боргів ніхто не проводив. Реально було видно, що його ніхто не хоче приватизувати. Тому що для того, щоб приватизувати таке підприємство, потрібно зробити дії з реструктуризації боргів заводу. А цього не зробили.

Ви маєте на увазі борги перед Ostchem Дмитра Фірташа ($250 млн) і “Нафтогазом” (2,2 млрд грн)?

Так.

А які шанси, що хтось захоче купити підприємство з цими боргами?

Шанси, що підприємство куплять із задоволенням, є. Питання, як оформлені ці борги. Якщо це вичерпні зобов’язання, які зрозумілі й здійсненні, – це можливо. Якщо ж людина купує кота в мішку і не розуміє, які штрафні санкції будуть, які суди ще будуть і скільки проблем її чекає з цим багажем заводу, тоді, напевно, інвестор не знайдеться. Для того, щоб завод було продано, потрібно розуміти не тільки, скільки боргів, а як їх буде погашено. Наприклад, сьогодні портфель боргів – 10 мільярдів гривень. Але якщо у вас є графік погашення та угоди з кредиторами за схемою погашення (на 10,20, 50 років), то вже зрозуміло, варто в це влазити чи ні.

Або ж це повинна бути закулісна гра, коли у тебе є неформальні домовленості із власниками боргів, і людина, яка буде купувати, буде заангажована і розуміти, як погашає ці борги. Тому що у неї є цей неформальний контакт з реструктуризації боргів.

Або це буде прихований представник кредитора, який буде іншою особою, але представляти його інтереси.

Призначеного в. о. Синицю ми можемо пов’язувати з якимись фінансово-політичними групами чи це людина з вулиці?

Не можуть людину з вулиці поставити сюди. Він до цього керував держпідприємством. Сьогодні дві людини були заведені у наглядову раду. У наказі про призначення є посилання на приватну компанію Grant Thornton, що з урахуванням позиції цієї Grant Thornton роблять ці кадрові призначення. Цей документ є в загальному доступі.

Тобто сьогодні є зрозуміле зовнішнє управління, під когось його роблять, до когось дослухаються, а до когось ні. Мабуть, ті, до кого дослухаються, намагаються поставити контрольованих керівників на місця і потім забезпечити приватизацію на чиюсь користь.

Який інтерес Росії до цього підприємства?

Як у країни – жодного. Як у бізнесу, там є “Трансаміак”, у якого перевалка знаходиться в порту Південний, від якої вони повністю залежать, і вона пов’язана з ОПЗ. “Трансаміак”, звичайно, зацікавлений, щоб не була паралізована його діяльність. В інтересах ОПЗ як заводу вона сумнівна. В інтересах перевалки як питання безпеки та життєдіяльності їхнього підприємства – це однозначно вагомий фактор.

Наскільки підприємство обіцяє бути прибутковим, враховуючи ситуацію з ринком добрив?

Дивіться, сьогодні і останній рік дуже вдало запущена давальницька схема, де підприємство не несе жодних комерційних ризиків – за продаж товару, за купівлю сировини – тобто підприємство отримує досить хороші гроші і має хороший тариф з переробки. І для підприємства цих грошей повністю вистачає, щоб зарплати виплачувати і навіть їх піднімати. І повернути людей на підприємство, і провести модернізацію.

Саме тому призначення менеджерів-харчовиків говорить про те, що немає бажання робити на підприємстві краще, а є бажання поставити когось свого. Чиї інтереси Синиця представляє, я не знаю. Але те, що це недоцільне кадрове рішення, – це видно неозброєним оком.