Буквально за добу 5-6 березня новий прем’єр-міністр Денис Шмигаль спочатку встиг заявити в ефірі каналу 1+1  про намір таки відновити подачу води в окупований Крим,  потім забрати свої слова назад, начебто його не вірно зрозуміли, і повторити їх в Раді. Цікаво, що новий міністр закордонних справ Дмитро Кулеба не став спростовувати свої слова про «подачу води в Крим як інструмент деокупації півострову», виголошені в тому ж ефірі каналу 1+1.

Це вже третя заява можновладців про можливе постачання води. На цьому тлі поза увагою залишилось повідомлення від Держводагентства України про те, що через  аномально безсніжну зиму водосховища наповнені лише на 85% від норми. За таких умов, керуючись статтею 45 Водного кодексу, держава може лімітувати подачу води для промисловісті та АПК, аби повністю вистачило для населення. По суті, Шмигаль та Зе-команда пропонують подавати воду в окупований Крим, коли над іншою частиною нашої країни нависла загроза зневоднення.

Аргумент про те, що без дніпровської води кримські ґрунти остаточно деградують – недоречний. До російської окупації в Криму під зрошенням було лише 5% від всієї ріллі на півострові. А нині в агровиробництві домінують агрохолдинги країни-агресора. Таким чином, відновлення водопостачання буде на користь не українських громадян, а скоріше російських аграрних магнатів.

Ельдорадо в окупації

До 2014 року Північно-Кримський канал працював виключно на місцевий АПК. Каналом йшло на півострів щороку до мільярда кубометрів води, яких вистачало на 80% потреб місцевого агровиробництва. На рисові поля йшла третина усієї подаваної води, або ж близько 300 мільйонів кубометрів. Але при цьому загальна площа полів під рисом на півострові була лише 30 тисяч гектарів, або ж лише 3% від усіх 1,2 млн га ріллі на півострові.

Також вода використовувалась для живлення 14 тисяч гектарів садів та виноградників, та 150 риборозплідних ставків. Усього до окупації півострову під поливом було лише 50 тисяч гектарів кримських полів, або ж 5% усієї ріллі. При цьому, за даними вчених, на початок 2013 року на 600 тисяч га ріллі на півострові було майже втрачено гумус. Але причиною цього була надмірна «економія» місцевих аграріїв на добривах.

Поля  з поливом обробляли аж ніяк не малі фермери, а великі агрохолдинги, які працюють і на «континентальній» Україні. Мова, зокрема, про МХП Косюка, який утримував сади та птахівницькі ферми. Класичним землеробством на зрошувальних землях півострова  займались «Укрландфармінг» Бахматюка, «Харвіст» Новінського й Ахмєтова, та KSG Agro Сергія Касьянова.

Останній, наприклад, у своєму інтерв’ю 2014 року заявляв, що до приходу росіян його холдинг обробляв 28 тисяч гектарів ріллі. Після приходу росіян із агробізнесу в Криму Касьянову довелось вийти через  відсутнысть  стабільного водопостачання та тиску окупантів, і заодно – отримати за тодішнім курсом $10 млн збитків.

Не слід забувати, шо окупантам дістались і 30 державних агропідприємств, котрі до 2017 року продовжували свою роботу.

Власне, на такому тлі вперше і постала  ідея відновити постачання до  Криму, як один із інструментів повернення півострова  Україні. Зокрема, такі пропозиції має «Стратегія деокупації Криму», яку в 2016 році видав «Майдан закордонних справ». (Нагадаємо, що вихідцем із цієї структури є ексголова комітету ВР із закордонних справ Богдан Яременко. – ред.). За задумом експертів установи, воду слід було подавати лише на потреби агропідприємств, і за ціною гривня за кубометр води проти довоєнної ціни в 6 копійок за кубометр.

Утім, у 2017 році такі пропозиції повністю втратили актуальність. До цього часу український агробізнес повністю продав свої активи в Криму, а Мінагрополітики добилося арешту українськими судами майна «націоналізованих» аграрних ДП.

Тепер, як стверджують ЗМІ, в аграрному виробництві півострова  домінують холдинги російських окупантів: «Скворцово» екс-«міністра сільського господарства Республіки Крим» Віталія Поліщука, «Міраторг» та «Агрокомплекс» колишнього міністра сільського господарства РФ Алєксандра Ткачова. Ці агрохолдинги займаються виробництвом «класичних» зернових та м’ясним скотарством, і покривають свої потреби завдяки запасам води на півострові.

Якщо спиратися  на повідомлення тих же ЗМІ, то в цілому бізнесмени із «материкової» Росії мають інтерес до купівлі агробізнесу в Криму. Вирощування рису поки що нецікаве, бо відсутнє водопостачання з України. Але як тільки воно відновиться, то кримські рисові чеки одразу ж опиняться в колекції чергового російського агромагната. Тим більш, що аграрні підприємства та рілля в окупованому Криму продаються вільно.

Прикметно, що вирощеного на півострові окупантам вистачає не лише для себе, але й для підтримки режимів-сателітів. Зокрема, як повідомляли ЗМІ, за травень 2017- травень 2018 року із Криму в Сирію для режиму Башара Асада поставили 170 тисяч тонн зерна. Таким чином, можна припустити, що постачання  води до Криму  підтримуватиме  не наших громадян, але «братній сирійський народ».

Проєкт для десяти нянь

Значно критичніше питання стабільного постачання  води стоїть для південних областей України, зокрема Миколаївської та Херсонської  У цих областях вирощуються агрокультури з доданою вартістю – ті ж рис та сою. Клімат у цьому регіоні уже близький до субтропічного, і це, теоретично, дасть змогу  в майбутньому збирати по два врожаї на рік. Але це буде неможливо, якщо вода піде не нашим фермерам, а в окупований Крим, наголосив радник експрем’єра Гончарука по земельній реформі Олексій Мушак на своїй сторінці у Facebook.

Дані Світового банку доповнюють: зараз в Україні під зрошенням міститься  0,5 млн га ріллі, або лише 2%  площі усіх полів, з яких збирають урожай. Втім, найбільше полів із зрошенням – 76 тисяч гектарів – міститься саме в Каховському районі Херсонщини. Туди вода подається з того ж самого Північно-Кримського каналу.

Якщо спиратися  на дані того ж СБ, то херсонські аграрії в чомусь навіть виграли від перекриття води до Криму. У 2015 році зрошувалось лише 50 тисяч га, а за 2 роки площа таких земель виросла наполовину. Але така тенденція цього року  може зійти нанівець: якщо рівень води у водосховищах та річках упаде суттєво, аграрії Херсонщини не зможуть взяти для полів достатньо вологи. Андрій Сенченко, колишній заступник голови Адміністрації Президента, в одному із інтерв’ю розповідав, що існував варіант лишень опустити рівень води в магістралі лише на 60 сантиметрів, аби насосна станція в Джанкої уже не могла забирати воду для окупантів. Але від такої ідеї відмовились, бо інакше би постраждали й аграрії Херсонщини.

Врешті, якби Зе-команда справді хотіла проявити економічний прагматизм вкупі з турботою про людей, то взялась би за реалізацію іншого проєкту із водопостачанням, який лишився від попередньої влади. Суть проєкту така: в неробочому стані наразі перебуває система поливу для 1,2 млн га полів на Півдні України. Відновлення цих систем дало би змогу  розширити обсяг виробництва агропродукції із доданою вартістю.

Під такий проєкт Світовий банк ще у 2015 році пообіцяв дати $1 мільярд, але натомість Україна мала розв’язувати проблему зі статусом власності цих поливних систем: вони були якби «нічиї». Рішення  для цієї системи наша ВР знайшла лише у 2019 році: кооперативи фермерів-користувачів систем поливу мали би стати їх новими власниками.

Втім, відповідний законопроєкт парламент 8 скликання не встиг ухвалити. ВР 9 скликання про нього і не згадує, хоча сам факт залучення мільярду доларів в інфраструктурний проєкт міг би зіграти на користь чинній владі. Хоча, можливо вся річ у тому, що позитив від такої події довелось би ділити між декількома «інвестиційними нянями». У той час як негатив від факту постачання води можна буде «скинути» на когось одного.