Вже у 2021 році в Україні з’являться перші п’ятикласники, які навчаються за новими стандартами. Це учні класів, у яких у 2017 році почали пілотувати Нову українську школу (НУШ). А в 2022 році ця система почне діяти у всіх п’ятих класах і реформа пошириться на середню школу – гімназію. Старші класи з 10 по 12, або ж ліцеї, увійдуть у реформу 2027 року.

Нагадаємо, шкільна реформа розпочалася з ухвалення нового закону про освіту в 2017-му за каденції міністерки освіти і науки Лілії Гриневич. Нова система передбачає, що за 12 років навчання учні мають не просто вивчити шкільні предмети, а розвинути певні компетенції та навички: володіти державною мовою, бути математично та фінансово грамотними, вміти працювати з інформацією та спілкуватися, усвідомлювати свої громадянські права, а також постійно навчатися.

Який результат уже показала реформа НУШ

Реформа початкової школи зменшує обсяги домашньої роботи: у першокласників “домашки” взагалі немає, у 2-4 класах вона має займати не більше як півтори години. У перших двох класах оцінок не ставлять, замість табелів – свідоцтво досягнень учня, яке має чотири рівні оцінювання: “має значні успіхи”, “демонструє помітний прогрес”, “досягає результати з допомогою вчителя”, “потребує значної уваги і допомоги”. Вчителі не можуть привселюдно оголошувати оцінки – їх можуть знати тільки учні та батьки.

“Дослідження показують, що в школі формується ставлення до помилки як до навчального елементу, а не до трагедії. Частиною цього процесу є заміна червоної пасти в ручці вчителя на зелену. Є ціла система, коли вчитель не вказує на помилку, а запитує, як би дитина покращила свою роботу, просить придивитися уважніше, шукати варіанти рішення. Це важливо, щоб у дитини не формувалася провина. Для цього потрібна також робота з батьками”, – пояснює “Буквам” головна редакторка сайту “Нова українська школа” Вікторія Топол.

Оскільки вся молодша школа вже навчається за новими стандартами, можна говорити про перші результати.

У 2020 році Міністерство освіти і науки (МОН) провело моніторинг пілотних класів НУШ із непілотними загальноосвітніми та спеціалізованими класами у 150 школах. Він показав, що учні пілотних класів показали на 10% вищий результат у вмінні співпрацювати, приймати рішення, розв’язувати проблемні задачі, обґрунтовувати свою позицію, в ініціативності та творчості – так званих наскрізних вміннях, або soft skills. Водночас “тверді навички”, такі як читання з розумінням, критичне та системне мислення, були кращі в учнів спеціалізованих шкіл. Учні спеціалізованих шкіл та пілотних класів частіше висловлювали пропозицїі та ідеї, ставили запитання.

Крім того, більшість батьків, чиї діти навчаються в класах НУШ, підтримує реформу (81%), у непілотних школах цей показник становить 51%.

Чого чекати від реформи середній школі

Концепція НУШ декларує проблему перевантаження українських школярів і пропонує її вирішити. Тому впроваджується 12-річне навчання замість 11-річного та інтегровані курси, тобто кілька близьких предметів можна поєднати в один, як-от хімію та фізику чи літературу та історію.

Те, як саме будуть навчатися учні середньої школи, визначає державний стандарт, під який створюється типова освітня програма, а потім розробляються модельні програми – як для загальноосвітніх шкіл, так і для закладів з поглибленим вивченням англійської мови, математики тощо. Якщо школа з природничим ухилом, то для неї можна розробити інтегрований курс гуманітарних дисциплін, щоб присвятити більше часу спеціалізованим предметам, і навпаки. Школа сама обирає зручний для себе формат.

Крім того, треба надрукувати нові підручники та перенавчити вчителів, щоб вони могли застосовувати нові підходи. Державний стандарт для 5-9 класів ухвалили із затримкою, типову освітню програму затвердили лише 19 лютого. Уже у вересні пілотні 5 класи мають увійти в реформу, але досі немає модельних програм, підручники не надруковані, а вчителі не навчені.

Крім того, є питання й до самої типової освітньої програми.

“З типовою освітньою програмою є проблема – там збільшується кількість годин викладання. У ній є обов’язкова частина і варіативна. Обов’язкова – те, що школа мусить закласти. Якщо написано три години математики, то вони мусять бути – або як один предмет, або як частина інтегрованого курсу. Варіативна частина – те, що дається на вибір. Школа, в ідеалі разом з батьками, вирішує, що добре було б викладати, наприклад, фінансову грамотність. Зараз варіативного складника стає менше, обов’язкового – більше. Це спричинило занепокоєння в батьків і вчителів, бо збільшується навантаження на учнів, стає більше “обов’язкових” годин та домашніх завдань”, – пояснює Вікторія Топол.

Вона додає, що оскільки в типовій програмі є мінімальна, рекомендована й максимальна кількість годин на вивчення різних освітніх галузей, вивільнити час можна, якщо використовувати саме мінімальний показник.

“У приватних розмовах МОН обіцяє презентувати зручний інструмент для такого розподілу годин. Проте лишаються питання, чи це буде дуже поширено, адже це вимагає від шкіл відійти від повністю предметного розподілу на користь інтегрованих курсів, а також може зменшити кількість годин для певного вчителя. А від цього залежить зарплатня. Але до кінця буде зрозуміло, як це спрацює, тільки у 2022 році”, – каже Вікторія.

Крім того, концепція НУШ уже в середній школі пропонує індивідуальні освітні траєкторії – коли учні можуть обрати собі ті предмети, до яких виявляють схильність, щоби вивчати їх поглиблено або, навпаки, підтягнути те, що не вдається. Проте, як зазначає Вікторія, оскільки варіативного складника в програмі мало, то такий додатковий урок може траплятися раз на два тижні – це далеко від індивідуалізованого навчання.

Причина – педагогоцентричність типової програми. За словами Вікторії Топол, робоча група, яка складала цю програму, вирішила задовольнити інтереси вчителів, бо чим більше обов’язкових годин, тим більша оплата.

“Вони побоялися зрізати чи перетасовувати предмети, вийшов роздутий навчальний план, наприклад, з етикою та курсами морального спрямування. Або ж фінансова грамотність, яка потрібна і яку можна було включити в математику, щось придумати, щоб було менше обов’язкових уроків”, – розповіла Вікторія.

Що думають вчителі про типову освітню програму для середніх класів

Міністр освіти і науки Сергій Шкарлет тим часом розповідає, що типова освітня програма для базової школи “побудована на компетентісному підході та містить реформаторські засади”. А сайт МОН цитує начальника Головного управління загальної середньої та дошкільної освіти МОН Юрія Кононенка, який говорить, що “освітяни високо оцінили типову освітню програму”, а “навантаження зберігається на попередньому рівні” (хоч мало би зменшитися).

Не всі освітяни з цим згодні, наприклад, зауваження має Василь Дяків, лауреат Global Teacher Prize Ukraine у 2020 році, який був чи не єдиним вчителем у робочій групі з підготовки типової освітньої програми для 5-9 класів.

За словами пана Василя, до проєкту програми під час обговорення у МОН надійшло близько тисячі пропозицій, але ніде на сайті міністерства не можна побачити підсумкову таблицю чи аргументацію щодо їхнього прийняття чи неприйняття.

“Таким чином, формально МОН України дотримується позицій, але водночас залишається досить консервативним. Зрозуміло, що, наприклад, якщо запроваджувати інтегровані (галузеві та міжгалузеві) курси, то потрібно підготувати фахівців, що зможуть їх викладати, організувати відповідні курси для їхнього впровадження, пояснити їхню необхідність, зрештою, розробити навчальні програми та підручники. Але для цього МОН необхідно комунікувати з Національною академією педагогічних наук, суб’єктами підвищення кваліфікації, вищими педагогічними закладами освіти та мотивувати їх реалізовувати завдання НУШ. Та на сьогодні МОН України простіше і надалі диктувати позиції, які засвідчують його розуміння освітнього процесу на рівні попереднього тисячоліття”, – коментує Василь Дяків “Буквам”.

Він зазначає, що в попередній (наразі чинній) типовій освітній програмі для 5-9 класів варіативна частина становила 3,5–4,5 год.

“Це означало, що таку кількість годин у кожному класі заклад середньої освіти міг розподіляти самостійно, враховуючи різні чинники: ресурси, інтереси дітей, регіональні особливості тощо. Заклад середньої освіти міг реалізувати у цих межах принцип автономії. І незважаючи на однакову кількість гранично допустимого навантаження у старій та новій типових освітніх програмах, адміністрація, наприклад, використовуючи стару програму, могла розподілити клас на 3 групи. І тоді на одному уроці проводилося заняття у двох-трьох групах, що, зі свого боку, зменшувало загальну кількість уроків упродовж дня, тобто замість 7 або 8 – 6 або 7”, – пояснює він.

Натомість, каже пан Дяків, нова програма зменшила варіативну частину в середньому на 75% – до 0,5-2 год., а інваріантну (обов’язкову) збільшила на 2-3 год.

“Це ускладнило можливості використання варіативної частини адміністраціями закладів середньої освіти і фактично закріпило 7-8 уроків у 8-9 класах. Свідомо чи несвідомо міністерство не чує ні педагогів, ні батьків, ні дітей про перевантаження кількістю уроків, про складні навчальні програми. Тут я можу тільки по-гомеричному сміятися та риторично спитати: що повинно трапитися, який педагогічний армагеддон відбутися, щоб система державного управління освітою змінила свої уявлення про якісне та ефективне її функціонування?” – говорить Василь Дяків.

У програмі є рекомендоване, мінімальне та максимальне навантаження та різниця між мінімальним і рекомендованим, яку можна використати для варіативної частини. Проте, застерігає Дяків, щоб скористатися цією можливістю, треба мати систему, яка дає таку змогу, бо самої лише автономії закладів для цього недостатньо.

“Директор закладу освіти буде у 99% використовувати запропоновану у типовій програмі кількість годин (предметний підхід), а не реалізовувати “невідомість” – інтегровані (галузеві та міжгалузеві) курси, для яких немає ні кількості годин, ні програм, ні спеціалістів для їхнього викладання, ні інших нормативно-правових актів. Який вихід? Варто МОН України підготувати і запропонувати пройти директорам та адміністрації закладу освіти онлайн-курс “Як розробити освітню програму для закладу освіти?”, де практично продемонструвати можливості, закладені у новій типовій програмі, і в чому  переваги та недоліки кожного варіанту”, – пояснює Дяків.

Також, за його словами, в програмі існує нерівність предметного та інтегрованого підходів: якщо для предмета є конкретна кількість годин, то для інтегрованого курсу цю кількість самостійно визначає заклад освіти. Якщо немає кількості годин для інтегрованого курсу, то складно розробити навчальну програму.

“Для мене як вчителя історії у програмі є проблема кількості годин для викладання громадянської та історичної галузі. Адже для вчителів природничих, мовних, математичних дисциплін кількість годин збільшили, а для вчителів історії, збільшивши зміст галузі, ввівши “громадянський компонент”, залишили мінімальну кількість годин у кожному класі. Складається суб’єктивна думка, що лобі перелічених дисциплін було набагато сильнішим, аніж історичної та громадянської галузі, незважаючи на те, що в Україні багато громадських організацій вчителів історії та суспільних дисциплін”, – каже вчитель.

Чи справді школярі перевантажені програмою

Письменник та перекладач Остап Українець викладає українську мову та літературу в приватній школі. Він має змогу застосовувати більш гнучкий підхід до викладання, проте все одно обмежений програмою ЗНО. За його словами, проблема і в тому, що програма з цих предметів перевантажена, і в тому, що часу на викладання замало.

“Так було, коли я вчився в школі, і так є зараз. Раз за разом стається ситуація, коли якісь теми, які лишилися на квітень-травень, вивчаються за залишковим принципом, бо на них немає часу. Останні два розділи підручника ніхто ніколи не вивчає в школі, тому що не встигає. Перевантаження криється у самій програмі, від цього доводиться відштовхуватися і запихати в кожен урок все більше інформації, від цього страждає якість засвоєння. Є ядро, яке треба знати саме так, як того вимагатиме ЗНО. Треба знати формально, текстуально, біографічно, і все, що вивчається крім цього, природно вивчається за таким самим методом, бо до цього всі звикли. Ніхто навіть не робить вигляд, що програма з української літератури має бути цікавою”, – розповів Остап Українець “Буквам”.

За його словами, приватна школа може собі дозволити інтегрувати предмети і в курсі літератури розповідати про музику та мистецтво.

“Але в школах є викладачі, і цим викладачам потрібні години, під них створюються дисципліни. Це нікому не потрібно, крім самих викладачів, які отримують свої години. Ніхто після уроків музики не почав слухати Моцарта і обговорювати авангардні мотиви у Шнітке. На музиці тобі щось вмикають у кращому разі або вчителька вирішує сама підіграти на фортепіано – це не освітній процес. Дуже часто державна школа жертвує інтересами дітей на користь того, щоб години були зайняті чимось непотрібним для учнів, але потрібним для вчителів”, – пояснює він.

Водночас Віталій Шевчук, вчитель фізики у Рівненському навчально-виховному комплексі “Колегіум” та автор блогу “Цікава наука”, не вважає свій предмет перевантаженим.

“Я викладаю в 7-11 класах і вважаю, що наша мінімальна програма взагалі не перевантажена, ми навіть відстаємо за наповненням. Дослідження PISA показало, що Україна далеко за серединою серед країн світу за математичною грамотністю учнів 7-9 класів. Я вважаю, що перевантаження немає, якщо нормально організувати процес. Усе залежить від школи, вчителя, класу, предмета. Якщо працювати за програмою і вчитель справді подає матеріал, а не просто задає самостійні, то немає перевантаження, діти навіть засвоюють замало матеріалу”, – каже Шевчук.

Він вважає, що проблема не в програмі, а в організації. “Люди, які описують в різних документах те, як має розвиватися освіта, майже всі є батьками і так чи інакше враховують особистий досвід. У нас постійно триває скорочення програм, розвантаження, спрощення. Дійшло до того, що предмети перестали бути пов’язаними – на хімії слід виконувати певні дії, яких діти ще не вчили на математиці”, – каже пан Віталій.

Аналогічні спостереження й в Остапа Українця: курси української та зарубіжної літератури не збігаються ні тематично, ні хронологічно. “Українська література може вимагати давати середньовічний період, а світова – фантастичні оповідання. Діти в цій ситуації мають витворювати якусь систему знань в голові. Єдина система знань, яку я бачу – це уявлення, що українська література дуже відмінна і ніяк не пов’язана зі світовою. Не кажучи про те, що часто література вивчається ще й у повному відриві від курсу історії, що заважає учням зрозуміти більшість речей, якщо тексту більше ста років”, – говорить він.

Що вчителі можуть зробити самотужки

Остап Українець вважає, що навіть найпрогресивніша реформа освіти може саботуватися знизу, бо більшість учителів консервативна й не хоче змін.

“У звичайній школі є хороші вчителі, які добре подають свої предмети, і є вчителі, які недобре їх подають. У нашому випадку це будуть окремі вчителі, які подають свої інтегровані курси. Бо без загального розуміння того, для чого це все і яка система знань має бути в учня на виході, нічого не вдасться. У тому, що пропонує зараз програма, я ніякого чіткого бачення кінцевого результату не бачу. Зміни іноді дивні, хаотичні, а іноді збільшення навантаження під виглядом зменшення навантаження – просто неправда”, – говорить він.

Рішення, яке Остап Українець застосовує у приватній школі, – ігнорування програми. Адже, за його словами, до ЗНО учні все одно готуються в останні два роки.

“Той рівень знань, який ми даємо, корелює зі шкільним. Вміння і навички, які ми даємо, –  ті самі. Але при цьому діти не володіють шкільним канцеляритом. Я даю їм теми зі шкільних підручників, вони знають, що іменники діляться на відміни, але теорія ніколи не лежить в основі перевірки. Тому що школа повинна давати інструментарне, а не теоретичне підґрунтя – вміння правильно застосувати. Так само, як у математиці є вчителі, які наполягають, що множники треба ставити тільки в конкретному порядку – якщо ти не знаєш теоретичних формулювань, якими це речення обґрунтовується, то це все не рахується”, – пояснює пан Українець.

Віталій Шевчук, зі свого боку, проводить заняття з фізики англійською мовою – діти дивляться американські відеоуроки шкільного рівня, перекладають їх, записують формули – підтягують заодно іноземну. Американська школа, за словами Шевчука, містить більше матеріалу і подає його більш логічно, ніж українська програма.