Україна – в клубі авторитарних держав за кількістю виправдувальних вироків

На цій діаграмі ви можете побачити “Кількість виправданих вбивств, скоєних правоохоронцями та приватними громадянами в США з 2007 по 2018 рік”. Кількість ця коливається від 500 до 800 на рік. 

В Україні подібну діаграму побудувати неможливо, бо у нас на рік кількість виправдувальних вироків за всі злочини взагалі коливається від 600 до 900 – це в середньому 0,5%  загальної кількості вироків. 

В англомовному світі рахують не відсоток виправдувальних вироків, а відсоток засуджених, і цей показник називається Conviction Rate (Коефіцієнт засудження). У передових країнах, таких як США, Канада чи Великобританія цей коефіцієнт коливається у межах від 65 до 85%, а у тоталітарних та авторитарних країнах (Китай, Російська Федерація), він близький до 100%. На жаль, Україна за цим показником  міститься  серед останніх, а не серед перших. 

Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Аркадій Бущенко пояснює таку різницю у судовій практиці пострадянських країн та США тим, що в СРСР влада не могла дозволити людям захищати себе, тож будь-які подібні спроби придушувалися законодавчо. На цьому ґрунті була сформована певна традиція. 

У США традиція зовсім інша, і найкраще її ілюструє випадок із Чарльзом Е. Ла Воєм (Charles E. La Voie). У 1964 році він повертався додому з роботи, коли його автомобіль навмисно протаранила інша машина. Після того, як чужа машина зупинилася, з неї вийшли четверо чоловіків та почали загрозливо наближатися до авто пана Ла Воя. Він застрелив найближчого до нього чоловіка, і той загинув на місці події.

Ця справа з того часу вважається ілюстрацією так званого “ідеального самозахисту” (perfect self-defence). Суд виніс щодо дій пана Ла Воя виправдувальний вирок, аргументуючи це так: “Коли людина має розумні підстави вірити, або насправді вірить, що небезпека її вбивства або отримання тяжких тілесних ушкоджень є неминучою, ця людина може діяти під час таких ситуацій і захищати себе навіть таким чином, що це може призвести до смерті нападника, коли це необхідно, хоча б і  виявилося, що ці підстави вірити й були помилковими, і ця людина, можливо, помилялася, оцінюючи реальну небезпеку для власного життя”.

“Бухгалтерський стандарт”: якщо є труп – має бути засуджений

Аркадій Бущенко нещодавно виніс вирок у кримінальній справі щодо перевищення необхідної самооборони. Захисник засудженого на 7 років позбавлення волі злочинця просив випустити його після 4 років відбування покарання, адже, на його думку, вбивство його підзахисний скоїв, перебуваючи у стані необхідної самооборони під час сварки та бійки. Верховний Суд постановив, що “Особа, яка завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо власне насильство вона спровокувала, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки”.

“Застосування правових норм у багатьох випадках залежить від суспільного контексту, — каже Аркадій Бущенко. – Якщо сталося вбивство, то люди не сприймають дії вбивці як необхідну оборону. Звісно, рішення виносять судді, але вони теж зважають на переконання суспільства, бо суспільство делегує суддям свої повноваження. А в суспільстві діє такий “бухгалтерський стандарт”: якщо є труп, то за це має хтось відповісти. В такому разі виправдувальний вирок суспільство не сприймає”.

Судді під тиском Прокуратури

Крім того, як каже адвокат Леонід Шалімов, існує “інструкція”, яка спонукає прокурорів будь-яким чином доводити відкриту справу до обвинувачення. “Інструкція” ця міститься в Законі України про Прокуратуру, де в розділі шостому “Дисциплінарна відповідальність прокурора” в Статті 43. “Підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності” зазначено: “Виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та/або підтримання державного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов’язків”. 

Здавалося б,  у тексті прямо сказано, що прокурора не може покарати за виправдання підсудного, але ж це доповнення наприкінці залишає місце для будь-яких  трактувань.

“Прокурори дійсно бояться виправдувальних вироків, — підтверджує Аркадій Бущенко, — є такі випадки, коли вони б’ються до останнього, щоб отримати хоча б якийсь обвинувальний вирок. Це дурниця, але існує певне переконання, що у разі виправдувального вироку обвинувачення було пред’явлене незаконно”.

“Таким чином, — вважає Леонід Шалімов, — порушується змагальність під час судового процесу. Адже Прокуратура, яка намагається за будь-яку ціну збільшити кількість обвинувальних вироків, починає контролювати судів. І починається це з того, що Прокуратура здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, а вже в суді суддя також знаходиться під впливом, бо в разі рішення, яке не задовольняє Прокуратуру, він може залишитися без роботи, бо на таке рішення прокурор може подати скаргу до Вищої Ради Правосуддя. Я неодноразово чув скарги від суддів на такий тиск з боку Прокуратури”.

Що таке “стан самозахисту”?

Суддя Аркадій Бущенко не став коментувати справу Стерненка, але вважає, що поняття стану самозахисту у нас трактується не дуже правильно, а це й призводить до того, що визнають цей стан у діях підсудного рідко. “Все це дуже залежить від обставин справи, і суди схильні трактувати цю статтю більш вузько, — пояснює Аркадій Бущенко. – якщо на людину накидаються з кулаками, а вона, обороняючись, застосовує зброю, то це вже не вважається самозахистом. Тобто, засоби захисту повинні відповідати засобам нападу. Насправді ж людина може знаходитися у стані необхідної оборони, але перевищити її межі. Завжди треба розглядати контекст, в якому виник конфлікт”. І от саме контекст і є найважливішим у такого роду випадках.

Адвокат Олександр Франчук дуже детально проаналізував контекст випадку із Сергієм Стерненком, і на його думку, у цій справі Прокуратура зможе довести в суді три основні склади:

  • Стаття 115 Умисне вбивство
  • Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання
  • Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Як же суд   вирішуватиме щодо провини підозрюваного?  Основним критерієм розмежування умисного вбивства і злочинів із суміжними складами є його суб’єктивний бік, тобто умисел підозрюваного. Щоб визначити умисел, суддя буде враховувати:

  • спосіб вбивства;
  • знаряддя злочину;
  • кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень;
  • причини припинення злочинних дій,;
  • поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.

Наприклад, нанесення одного удару ножем саме у життєво важливий орган людини — грудну клітку без надання медичної допомоги потерпілому, суд може оцінити як бажання смерті потерпілого, тобто як умисне вбивство.

Якщо ж заподіяному умисному вбивству передував напад, то суд може побачити у діях особи або необхідну оборону або її перевищення.

Верховний Суд України у своїх висновках постановив, що “у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах”.

Олександр Франчук вважає, що “Сергій Стерненко розповсюдив багато нюансів у даній справі, а тому захисту буде вкрай важко доводити свою версію”. На думку адвоката, найбільш ймовірним вироком у справі Стерненка буде “Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання”. (Найбільш розповсюджена ситуація, що підпадає під цей вирок — ревнивець вбив коханку). Подібний злочин карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

У будь-якому разі, каже Олександр Франчук, рішення у цій справі має бути винесеним у законний спосіб, в суді, а не на вулиці: “Вуличні бійки ще ніколи не впливали на рішення суду”, – нагадує він.

“Правомірне позбавлення життя” і справа Антона Фарба

Адвокат Сергія Стерненка Віталій Коломієць не погоджується з тим, що його підзахисний скоїв вбивство або ж свавільне позбавлення життя. Він називає цей випадок “правомірним позбавленням життя”, і цей термін може бути застосованим, коли йдеться про позбавлення життя ворога, озброєного злочинця або агресивного нападника під час самооборони. “Юридично ця справа не складна, а результат її залежить від наявності або відсутності політичної мотивації, — вважає Віталій Коломієць. – Якби не було політичного тиску на суд, то тут би вже була постанова про закриття кримінального провадження з огляду на позицію прокурора Родіонова, який відмовив у повідомленні про підозру. Але генпрокурор Венедіктова вже сказала, що підозра буде вручена, а Президент коментує цю справу, користуючись словом “вбивство”.

Адвокат Сергія Стерненка каже, що подібних справ, які закінчувалися звільненням з-під арешту людини, яка спричинила смерть іншої людини у стані самооборони, в українській судовій практиці десятки. “Навіть в нашій практиці є справа Антона Фарба, яка закінчилася звільненням підозрюваного”, – нагадує Віталій Коломієць.

У 2017 році на президента федерації “Крав-Мага” (система контактного бою та самооборони) Антона Фарба вночі напала група осіб. Антон дістав ніж та став захищатися, внаслідок чого двоє нападників опинилися в травмпункті з різаними ранами, а Антон був затриманий за звинуваченнями в закінченому замаху на умисне вбивство двох і більше осіб. Адвокати вчасно зібрали всю необхідну доказову базу і отримали таку постанову прокурора.

“Виправдання або закриття кримінальної справи в таких випадках можна було б  досягати значно частіше, але цьому заважає відсутність практики та бажання боротьби в судах, яка може тривати п’ять років, – каже Віталій Коломієць. – Крім того, необхідно залучати медіа, щоб зробити цю справу публічною. Люди вважають, що легше буде отримати 118 статтю і заспокоїтися”.