#Букви опублікували переклад статті Томаса Фрідмана, яку він розмістив в американському виданні The New York Times.

Я пишу безперервно про війну в Україні, з моменту (повномасштабного – ред.) вторгнення Росії 24 лютого, але зізнаюся, що мені знадобилося приїхати до Європи і зустрітися з політиками, дипломатами та підприємцями, щоб повністю зрозуміти, що сталося. Розумієте, я думав, що Володимир Путін вторгся в Україну. Я помилявся. Путін вторгся в Європу.

Він не повинен був цього робити. Це може бути найбільшим безглуздям із моменту вторгнення Гітлера у Росію в 1941 році.

Я повністю зрозумів це лише тоді, коли потрапив на цей бік Атлантики. Здалеку було легко припустити (як і, ймовірно, Путіну), що зрештою Європа примириться з повномасштабним вторгненням, яке Путін розпочав проти України 24 лютого, так само як раніше Європа примирилася з окупацією ним Кримського півострова у 2014 році.

Але це абсолютно не так. 

Це вторгнення — коли російські солдати без розбору обстрілюють українські багатоквартирні будинки та лікарні, вбивають мирних жителів, грабують будинки, ґвалтують жінок та створюють найбільшу міграційну кризу в Європі з часів Другої світової війни — все більше сприймається як повторення наступу Гітлера у 21 столітті на решту Європи, у вересні 1939 р., коли Німеччина напала на Польщу. Додайте до цього погрози Путіна застосувати ядерну зброю, мовляв, будь-яка країна, яка втрутилася в його неспровоковану війну, зіткнеться з “наслідками, яких ви ніколи не бачили” – і це все пояснює.

Це пояснює, чому практично в одну ніч уряд Німеччини відмовився від майже 80-річного ігнорування конфліктів і підтримки найменшого з можливих оборонних бюджетів, а замість цього оголосив про величезне збільшення військових витрат і плани відправки зброї в Україну.

Це пояснює, чому практично протягом однієї ночі Швеція та Фінляндія відмовилися від більш ніж 70-річного нейтралітету та подали заявку на членство в НАТО.

Це пояснює, чому практично миттєво Польща відмовилася грати з пропутінським, антиіммігрантським популістом Віктором Орбаном, прем’єр-міністром Угорщини, і відкрила свої кордони для понад двох мільйонів українців, водночас перетворившись на важливий сухопутний міст з перекидання зброї НАТО в Україну.

Це пояснює, чому практично в одну ніч Європейський Союз відкинув багаторічні мізерні санкції проти Росії і випустив точну економічну ракету прямо в центр економіки Путіна.

Загалом, те, що я вважав просто російським вторгненням в Україну, перетворилося на європейський землетрус: “пробудження — бум! — а потім все змінилося”, — сказав мені Йошка Фішер, колишній міністр закордонних справ Німеччини. “Статус-кво більше не повернеться. Ви бачите величезні зміни в Європі у відповідь на цю війну — не через тиск США, а тому, що сьогодні сприйняття загрози Росії зовсім інше: ми розуміємо, що Путін говорить не тільки про Україну, а про всіх нас і нашу свободу”.

“Хочемо ми того чи ні, – додав Фішер, – сучасна Європа зараз перебуває в “режимі конфронтації з Росією”. РФ більше не є частиною жодного європейського мирного порядку”. Відбулася “повна втрата довіри до Путіна”.

Чи усі розуміють, чому? Армія РФ систематично знищує українські міста та інфраструктуру не з наміром нав’язати цим містам, громадам і фермам російське панування, а скоріше щоб стерти їх та їхніх мешканців з карти та силою втілити в життя безглузде твердження Путіна про те, що Україна не є справжньою країною.

Минулого тижня на Всесвітньому економічному форумі в Давосі я взяв інтерв’ю в Анатолія Федорука, мера Бучі – міста, де Росію звинувачують у вбивствах десятків мирних жителів, чиї тіла залишали гнити на вулицях, а також – у  братських могилах жертв їх звірств. 

“У нас було 419 мирних громадян, убитих різними способами, – сказав мені Федорук. – У нашому місті не було військової інфраструктури. Люди були беззахисними. Російські солдати крали, ґвалтували, пили. … Я дуже здивований, що це відбувається у 21 столітті”.

Якщо це була “шокова” фаза цієї війни — і вона все ще триває, — то фазу “страху” я виявив серед європейських чиновників у Давосі та Берліні. Говорячи прямо, в той час, як Сполучені Штати Америки, здавалося, розділилися, Сполучені Штати Європи — 27 членів Європейського Союзу — приголомшили всіх, а найбільше себе. Вони зібралися разом, щоб стиснути кулак разом з низкою інших європейських держав і НАТО, аби зупинити вторгнення Путіна.

Ви майже відчули, як чиновники ЄС кажуть: “Вау, ми стиснули цей кулак? Це наш кулак?”

З лютого ЄС запровадив п’ять пакетів санкцій проти Росії — вони не тільки завдають серйозної шкоди країні-агресору, але й є дорогими для самих країн ЄС з точки зору втрат бізнесу або вищих витрат на сировину. Шостий пакет повинен скоротити близько 90 відсотків імпорту нафти ЄС з Росії до кінця цього року, а також виключить Ощадбанк, найбільший банк Росії, із SWIFT, життєво важливої ​​глобальної банківської системи обміну повідомленнями.

Можливо, найбільше вражає те, скільки переміщених українських жінок, дітей і людей старшого віку країни ЄС готові розмістити без особливих нарікань. Є усвідомлення, що українські чоловіки борються за їх захист також.

“Їм надають таку ж медичну допомогу, дитячі виплати й освіту, як і полякам, – сказав мені Матеуш Моравецький, прем’єр-міністр Польщі. – Чому ні? Вони працюють і платять податки. Єдине, чого вони не мають, це права голосу”.

Путін думав, що ЄС швидко розпадеться під його тиском, додав Моравецький, “але Путін помилявся. Зараз Європа набагато більш об’єднана, ніж до війни в Україні”.

Путін, спостерігаючи за всім цим, напевно, запитує себе: “Це кулак, який я бачу, б’є мене з ЄС? Не може бути! Ні, почекайте… це так! Що тут відбувається! Я думав, що у мене в кишені Німеччина — куплена й оплачена дешевою нафтою. Я ніколи не думав, що вони так згуртуються навколо України та сприймуть моє вторгнення в Україну як напад на всіх них”.

Але саме так і сталося. Проте багато хто в ЄС запитує, як довго вони зможуть тримати цей болючий кулак. Це законне питання.

“Путін розраховує на втому Заходу, – сказав Моравецький. – Він знає, що у нього набагато більше часу, тому що демократії менш терплячі, ніж автократії”.

Це правда. Деякі лідери ЄС уже заохочують президента Байдена зателефонувати Путіну і обговорити умови припинення вогню. Сили Путіна на сході та півдні України нині перевершують українську армію на різних стратегічних вузлах, обстрілюючи ракетами та важкою артилерією. Вони не повинні бути точними; їм просто потрібно придушити українські сили своїм величезним обсягом.

Я сподіваюся, що українці зможуть протриматися достатньо довго, аби найпередовіше західне озброєння могло вирівняти боротьбу, а санкції ЄС проти Росії дійсно завдали шкоди. Це все – аби українці мали реальні важелі впливу на Путіна у будь-якому врегулюванні шляхом переговорів.

Одначе, я не міг не помітити іншу тему, яка пронизувала мої розмови тут. Є переконання, що оскільки це війна Путіна, і оскільки варварство його сил у цій війні було настільки злочинним – доки Путін залишається при владі, буде дуже важко довіряти Росії в будь-якому питанні щодо України.

Я чув, що ніхто не виступає за зміну режиму, але я також не чув, щоб хтось сказав, що Захід може повернутися до будь-якої нормальної співпраці з Росією без цього. Все це означає, що Путін в очах Заходу став не президентом, а загрозою, і це буде перешкодою, коли ми все-таки сядемо за стіл переговорів. Але проблему Путіна мають розв’язувати росіяни, а не ми.