#Букви публікують адаптований переклад інтерв’ю.

Щоб з’ясувати це Массачусетський технологічний інститут (далі – МІТ) у межах програми соціальних інновацій Solve організував розмову відомого історика та автора книг Юваля Ноя Харарі та українського науковця Сергія Плохія, який нині очолює Український науковий інститут Гарвардського університету. Модерувала бесіду виконавча директорка інноваційної програми Solve МІТ Алекс Емуял.

Алекс: Ті з нас, хто достатньо дорослий, щоб пам’ятати падіння Берлінської стіни та кінець Радянського Союзу, вважали, що ліберальні капіталістичні та демократичні моделі остаточно перемогли. Ми вважали, що зможемо розв’язувати світові проблеми: ліквідувати бідність, голод, хвороби. Останні 20-30-40 років історії людства виглядали як аномалія. Війна Росії проти України змінює ситуацію?

Харарі: Це залежить від нас. Це не обов’язково має бути аномалія. Якщо ми порівняємо останні 40 років з попередніми історичними епохами, то за багатьма показниками це був найбільш мирний період в історії людства. Я знаю, що за останні 40 років відбувалося багато воєн. Я живу на Близькому Сході й цілком усвідомлюю це. Але з 1945 року жодна офіційно визнана міжнародною спільнотою країна не була стерта з мапи світу через зовнішнє вторгнення або іноземне завоювання, і це було нормою.

Вперше в історії людства більше людей помирає через самогубство, ніж через насильницькі дії. Це дивовижне досягнення. Якщо подивимось на військові бюджети, то побачимо, що протягом світової історії імператори, хани, халіфи й королі витрачали більшість бюджету на військові потреби.

В останні десятиріччя військові витрати в середньому у світі становлять приблизно 6,5%, а в Європі – менше ніж 3%. Більшість грошей йде на охорону здоров’я, освіту, добробут тощо.
Це аномальна ситуація для історії людства. Це стало наслідком не якоїсь дивовижної природної зміни, але правильних рішень людей, розбудови правильних суспільних інститутів. І ми можемо продовжувати в цьому ж напрямку.

Або, якщо Путін переможе у своїй авантюрі, світ все більше і більше буде ставати схожим на Росію. Ніхто не знає цифри військового бюджету Росії, адже це таємниця, але говорять про приблизно 20%. Це пояснює, яким чином така відносно бідна країна як Росія вибудувала таку мілітаристську машину.

Якщо Путіну дозволять перемогти, військові бюджети по всьому світу зростатимуть з космічною швидкістю. І це буде відбуватись коштом соціальної сфери. Це і є предмет вибору, у якому світі ми хочемо жити.

Плохій: Погоджуюсь. Це аномалія, але від нас самих залежить, чи перетворимо ми її на нову норму. Зараз вирішальний момент стосовно того, що буде відбуватись у світі наступні 10-20 років, або навіть більше.

Багато що буде залежати від перебігу цієї війни й особливо від того, чи буде зупинено агресію. Після 1945 року в Європі не було анексій території однієї держави іншою. І це сталось у 2014 році, коли було захоплено Крим.

Ми повернулись навіть не до 1989 чи 1991 року, коли вважалося, що ліберальний світ переміг, ми повернулись до 1939 року, до ситуації перед початком Другої світової війни.

Можна порівнювати аншлюс та анексію Криму, є також багато інших паралелей. Наш сучасний світ, як ви вже сказали, є результатом правильних рішень, але він також є результатом страху перед ядерним знищенням. У 1945 році світ вступив в атомну епоху і побачив руйнівну силу ядерної зброї. Тут, у Сполучених Штатах, люди працювали над її створенням і хотіли показати усьому світу якою надпотужною силою вони володіють.

Зараз ситуація з ядерною зброєю змінилась, стало набагато більше гравців, ніж було в 1945, 1962 чи 1989 роках. Зараз ми маємо величезний виклик як не дозволити технологічному розвитку вийти з-під контролю і повернути його на службу людству.

Харарі: Багато хто зараз бачить технологічний розвиток як такий, що стоїть над історичним розвитком і є “вільним” від історії. Або, що технологія визначає історичний розвиток. Але це не так.

Технології завжди розвиваються та використовуються в конкретному історичному контексті. Історія не закінчується та нікуди не зникає. Коли науковці розвивають технології, було б добре, якби вони подумали про якогось найстрашнішого політика на планеті й про те, що він зробив би з цією технологією.

Науковці мають думати не тільки про те, що вони самі буду робити з цією технологією, а й що з нею робитимуть політики. Історія ніколи не йде прямою лінією. Очікувалось, що ця війна стане кібервійною та війною спецпідрозділів, вона і є кібервійною – під час громадянської війни в Іспанії добровольці записувались в інтернаціональні бригади, зараз не має потреби кудись їхати, можна стати членом інтернаціональної кібербригади сидячи в Сан-Франциско.

Але загалом ця війна виглядає так само як і всі попередні війни – головну роль відіграють коктейлі Молотова та некібернетична зброя. І це не тільки про Україну. У Каліфорнії люди мріяли про розвиток технологій і віртуальний світ, а в реалії головним політичним проєктом стала побудова простої кам’яної стіни на півдні Каліфорнії. Це технологія часів неоліту. Тобто ми маємо поруч цифрові технології та технології кам’яного віку.

Плохій: Хочу додати декілька слів. Зараз в Україні про цю війну часто говорять як про війну 19-го сторіччя, яка ведеться зброєю 21-го століття. Це місток між 19-м і 21-м століттями.

Алекс: Я гадаю, що це була дуже добра порада для науковців MIT думати про те, що Путін міг би зробити з технологіями, які вони розробляють. Історія людства – це і є історія технологічного розвитку. Я оптиміст і я вважаю, що технологічний розвиток веде до розвитку людства. Звичайно, технологічний розвиток створював і загрози існуванню людства, такі як зростання нерівності, ядерні катастрофи, кліматичні зміни.

Ми бачимо нерівність і концентрацію влади серед невеликої частини населення та корпорацій. Це схоже на “золочений” вік піднесення економіки США. Чому технологічний розвиток замість того, щоб зменшувати нерівність, призводить до ще більшої нерівності?

Плохій: Паралель із “золоченим” віком піднесення економіки звичайно існує стосовно розвитку виробництва та концентрації влади. Але я вважаю, що ми зараз в гіршій ситуації, ніж останні десятиріччя 19-го століття. Тоді зростала реальна зарплатня – до 60%. Я не думаю, що зараз відбувається щось подібне.

Питання в тому, чи винен в цьому технологічний розвиток. До певної межі – так. Технології відповідальні як за добрі, так і за погані речі, що відбуваються. Це залежить від суспільства та від того, що ми робимо з цими технологіями. Сучасні технології, як мені видається, надають можливість невеликим країнам змагатись з великими державами.

Це особливо стосується інформаційних технологій. Подивіться де зараз розташовані ІТ-хаби – не тільки у розвинутих, але й в країнах, що розвиваються. Це відмінність від “золоченого” віку, коли були потрібні залізна руда, вугілля та інші реальні ресурси. Зараз потрібен мозок і освіта. Технологія дає нам можливість бути кращими, ніж ми є.

Харарі: Я абсолютно погоджуюсь, що зараз потрібен мозок та знання, а не сталь чи вугілля. З іншого боку, стало значно легше концентрувати владу в одному місці. Нерівність була протягом усієї історії, але коли основним капіталом була земля – її не можна було сконцентрувати в одному місці. Це фізично неможливо. В індустріальну епоху було так само неможливо сконцентрувати все виробництво в одному місці. Не можна було перемістити все виробництво в Британію чи Японію.

Зараз в цифрову епоху головний капітал – це знання та інформація. А якраз їх можна сконцентрувати в одному чи декількох місцях. І це призводить до виникнення найбільш нерівних економік та систем.

Це стосується не тільки комп’ютерної сфери. Візьмемо текстильне виробництво. Найважливішими зараз є не поля бавовни чи фабрики, а інформація. Інформація про попит, про моду стає найважливішим компонентом навіть в традиційному текстильному виробництві.

І ця інформація може бути в руках декількох центрів, таких як “Амазон” чи “Алі-Баба”. Це велика загроза, якої не було раніше. І якщо ми не візьмемо її під контроль, вона стане ще більшою. Інформація йде до інформації, багатство до багатства. Якщо ми хочемо, щоб такі країни як Україна, Єгипет чи Шрі-Ланка залишались світовими гравцями, потрібні правила безпеки й кращий розподіл прибутків та дивідендів.

Алекс: Якщо ми подивимось за межі США та Європи, де багато біженців і де люди часто живуть на два долари в день, як ми можемо збудувати місток до найбільш незахищених верств населення. Яким чином технологія може допомогти цим людям?

Харарі: Має бути зрозумілою одна річ – люди, які розвивають технології, мають величезні можливості змінювати світ. Вони мають вибір. Науковці та підприємці можуть розвивати інструменти для урядів для спостереження за громадянами, або навпаки – щоб громадяни мали можливість стежити за діяльністю уряду.

Плохій: Я виріс і отримав освіту в Радянському Союзі, де єдиною доступною філософією був марксизм. Марксизм вчив, що розвиток технології веде до соціальних змін, які, своєю чергою, призводять до політичних змін.

Мені не подобалась ця теорія просто тому, що її нав’язували. Зараз я розумію, що така зміна не відбувається автоматично. Після падіння СРСР вважалося, що авторитарні режими не зможуть існувати в епоху комп’ютерів та інтернету. Але виявилось, що вони існують дуже добре.

Питання у тому, що ми робитимемо з технологіями й в соціальній відповідальності науковців та інженерів. Ця соціальна відповідальність означає, що робота винахідника не закінчується розробкою нової технології. Це лише початок – світ має дізнатись про нову технологію та її потенціал.

Харарі: Я б сформулював три базові правила. Інформація повинна допомагати мені й не маніпулювати мною. Це старе правило, лікарі добре знають його.
По-друге, нам не слід дозволяти концентрувати всю інформацію в одному місці – це шлях до диктатури та економічної монополії.

І третє правило – коли ми збільшуємо спостереження зверху вниз, тобто уряду за громадянами, ми одночасно повинні збільшувати можливості спостереження й у зворотному напрямку. Якщо уряди та корпорації спостерігають за громадянами та споживачами, відповідно і вони повинні контролювати владу та великі компанії.

Алекс: Це дуже хороші поради для науковців – мати відповідальність та етичний кодекс, а також робити технологічний розвиток доступним для все більшої кількості людей.

Сергій Плохій, автор книг:

  • “Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності”
  • “Забуті покидьки східного фронту”
  • “Остання імперія”
  • “Ялта. Ціна миру”

Юваль Ной Харарі, автор книг: 

  • “Sapiens: Коротка історія людства”
  • “21 урок для 21 століття”
  • “Homo Deus. Людина божественна. За лаштунками майбутнього”