Пані Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, на відміну від президента, юрист не лише за дипломом. В її активі — докторантура та професорське звання, багаторічний досвід викладання у сфері юриспруденції, а також чималенький список інших регалій та (якщо вірити Вікіпедії) авторство у понад 100 наукових і науково-методичних працях, зокрема, 8 монографіях, 80 наукових та 4 науково-методичних виданнях. З іншого боку, в тій же статті на Вікіпедії вказано, що вона містить ознаки платного редагування (хто ж міг бути зацікавленим в такому редагуванні?)..
Проте, широкій публіці, та й професійній спільноті, пані Венедіктова більше запам’яталася не своїми академічними досягненнями, а тим, що у 2016-2017 роках брала участь у конкурсі на зайняття посади судді Верховного Суду, з якого вилетіла після першого етапу, отримавши меншу кількість балів, ніж мінімально допустима. Однак це фіаско не завадило пані Венедіктовій стати радницею Володимира Зеленського з правових питань, народною депутаткою у складі його фракції “Слуга народу”, тимчасовою виконувачкою обов’язків директора Державного бюро розслідувань та зрештою – Генеральним прокурором України. А вже на цій посаді пані Венедіктова здійснила справжню конституційну новацію – надіслала президенту клопотання про відсторонення від посади глави Конституційного Суду України (який одночасно є і суддею цього суду).
На жаль, текст цього документа не опублікований, тож доводиться лише здогадуватися, на які ж норми яких нормативно-правових актів посилалися в Офісі генерального прокурора. Однак, сам факт подібного звернення там підтвердили, опублікувавши відповідний пресреліз, тому спробуємо розібратися в ситуації, що склалася.
Почнімо з повноважень президента, які визначені статтею 106 Конституції України.Пунктом 22 цієї статті передбачено, що президент призначає на посади третину складу Конституційного Суду України. Власне, на цьому повноваження президента щодо КСУ і закінчуються — ні розпускати Суд, ні звільняти його суддів, ні робити будь-що інше стосовно Суду і суддів Конституція президенту права не надає.
Імовірно, пані Венедіктова у своєму рішенні керувалася нормами частини 3 статті 154 Кримінального процесуального кодексу України, яка передбачає, що питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. Проте, тут є два нюанси.
Перший — Конституція України має найвищу юридичну силу, а всі решта законів та решта нормативно-правових актів ухвалюються на її основі та мають відповідати їй. Тут і вбачається суперечність у тому, що норми частини 3 статті 154 КПК України фактично доповнюють та розширюють повноваження президента, визначені статтею 106 Конституції, щодо права відстороняти від посади призначених ним осіб. Другий — саме з правовим статусом суддів Конституційного Суду не все так просто.
Передусім, ані Конституція України, ані закон України “Про Конституційний Суд України”, ані Регламент Конституційного Суду України не передбачають такого поняття як “відсторонення судді Конституційного Суду України від посади”, а відповідно – і механізму його реалізації.
Статтею 149-1 Конституції передбачено лише перелік підстав для припинення повноважень судді КСУ та перелік підстав для звільнення його з посади. Оскільки переліки ці виключні та закріплені в Конституції, вони не можуть бути змінені жодним законом чи підзаконним актом без внесення змін до самої Конституції.
Для прикладу, можливість відсторонення суддів судів загальної юрисдикції передбачено і Конституцією (пункт 6 статті 131), і профільним законом України “Про судоустрій і статус суддів” (стаття 49), і це кореспондує нормам статті 155-1 Кримінального процесуального кодексу України.
Слід зауважити, що тут є наочний приклад вищості норм Конституції стосовно положень інших нормативно-правових актів – попри норми статті 80, згідно з якою призначення на посаду судді здійснюється президентом (на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя), рішення про тимчасове відсторонення судді ухвалюється саме Вищою радою правосуддя (пункт 6 статті 131 Конституції України, частина 5 статті 49 закону України “Про судоустрій і статус суддів” та частина 1 статті 155-1 КПК України), а не президентом, як того вимагає частина 3 статті 154 КПК України.
Іншими словами — припинити повноваження судді КСУ можна, для цього передбачені конкретні підстави та виписаний механізм. Звільнити суддю КСУ можна, для цього передбачені конкретні підстави та виписаний механізм. А ось про відсторонення судді Конституційного Суду України від посади в Конституції не сказано нічого. Так само нічого не сказано про можливість і порядок відсторонення судді КСУ від посади ні в законі України “Про Конституційний Суд України”, ні в Регламенті КСУ. Можна, звісно, сперечатися про те, чи це є необхідним заходом щодо забезпечення реальної незалежності Конституційного Суду України та його суддів від політичного впливу, чи надмірним заходом, який стає на заваді правосуддю (однак, слід пам’ятати, що КСУ не є судом у звичному розумінні цього поняття і стоїть осторонь судів загальної юрисдикції), однак до внесення відповідних змін до Конституції факт залишиться фактом — ані самої можливості, ані підстав, ані порядку відсторонення судді КСУ від посади законодавством не передбачено.
А ось вже на цю тему є цілком конкретна норма Конституції, а саме абзац 2 статті 19 – органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких умов, правомірність клопотання Генерального прокурора України пані Венедіктової є, м’яко кажучи, вкрай сумнівною. Однак, тепер черга за президентом…
