Однак, довго депутатство пана Ткаченка не тривало, оскільки вже за рік він перебрався  у крісло міністра культури та інформаційної політики в реорганізованому Міністерстві культури та інформполітики (недбалість під час реорганізації з Міністерства культури, молоді та спорту України ще відіграє свою роль у  цій історії).

На посаді депутата пан Ткаченко встиг запам’ятатися лише двома речами – обіцянками переглянути закон про мову та скандалом з незаконною забудовою на Трухановому острові. А в ролі міністра культури запам’ятається, мабуть, лише використанням 100 мільйонів з COVID-фонду на фільмування  “патріотичних серіалів” та “круглими столами про культуру” з легеньким (не дуже) корупційним душком. Про них і поговоримо.

“Круглі столи” гучно анонсувались державним інформаційним агентством “Укрінформ”, яке підпорядковане Мінкульту. Заявлялось, що в рамках цих акцій “науковці, провідні інтелектуали, лідери суспільної думки дискутуватимуть про культуру, історію, релігію, мову, філософію, мистецтво та екологію”, шукатимуть консенсуси та все таке. Але, перефразовуючи колишніх підлеглих пана Ткаченка: “Культура не нагодує!”, тому національний діалог і консенсус – це добре, а “правильно” витрачені бюджетні кошти на проведення цих всіх заходів – краще (з точки зору Мінкульту).

Безпосередньо організацією круглих столів міністра Ткаченка займалося Державне підприємство “Творчо-виробничий та навчально-дослідний центр розвитку сучасного мистецтва та туризму “Магніти України” (ЄДРПОУ 35137172), скорочено – ДП “Магніти України” (з вересня 2020 року), яке також підпорядковане Мінкульту. До речі, цитуючи ще одного, вже призабутого, політика: “Оцініть красу гри!” – за задумом МКІП, безпосередньо організацією “круглих столів” займається не Міністерство, а якесь ДП, отже, туди і всі питання. Однак, ні, це так не працює, чому – пояснимо трохи згодом, а поки проаналізуємо закупівлі ДП “Магніти України” щодо організації “круглих столів”.

Для зручності перегляду, всі закупівлі, проведені з метою організації чотирьох круглих столів, зібрані в таблицю, а подивитись інформацію по конкретних закупівлях можна тут.  Уважні читачі, мабуть, вже помітили характерну рису — попри загальну вартість одного заходу, в середньому, 200 тисяч гривень, ця сума у всіх випадках розбита на менші, які в жодному з випадків не перевищують 50 тисяч. А читачі, обізнані з нормами закону “Про публічні закупівлі”, навіть зрозуміли, в чому тут справа.

А річ у тім, що згідно з частиною 3 статті 3 закону “Про публічні закупівлі”, купуючи на суму до 50 тисяч гривень, можна уникнути проведення повноцінних електронних торгів, обмежившись лише оприлюдненням звіту про договір на закупівлю, в якому вказується лише загальна інформація про замовника, виконавця та предмет закупівлі. Іншими словами — суспільство ставлять перед фактом, мовляв: “Ваші податки підуть оцим людям, тому що”. При цьому, частина 10 тієї ж статті 3 того ж закону прямо забороняє дроблення предмету закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або процедури спрощених закупівель.

Крім того, закупівлі без використання електронної системи обмежуються сумою 50 тисяч гривень на весь рік і повинні включатись в річний план закупівель замовника. Іншими словами – можна купити без електронних торгів десять разів на рік на 5 000 гривень, або один раз на рік на 50 000, але в жодному разі не перевищуючи цю суму в річному масштабі.

У випадку з “круглими столами” Мінкульту ми бачимо прямо протилежне – “Рекламні та маркетингові послуги” (код ДК021:2015 – 79340000-9) закуповуються без проведення електронних торгів кілька разів впродовж року, по кілька разів в одного і того ж виконавця, щоразу на суму 42 400 гривень (доки готувався цей матеріал, Мінкульт зробив це ще тричі, вже на інші суми), пересвідчитись в чому можна тут.

Звісно, в міністерстві можуть апелювати до наказу Мінекономрозвитку від 15 квітня 2020 року № 708 “Про затвердження Порядку визначення предмета закупівлі”. Однак, тут і випливає згадана раніше недбалість в ході перетворення Міністерства культури, молоді та спорту України в нинішнє Міністерство культури та інформаційної політики. Полягає вона в тому, що пунктом 15 згаданого наказу безпосередньо Міністерству культури, молоді та спорту України дозволено визначати предмет закупівлі окремо для кожного заходу, якщо його включено до планів роботи. Тобто, один “круглий стіл” – один предмет закупівлі, а не за загальним правилом – “один код – один предмет закупівлі”. Однак Міністерства культури, молоді та спорту України, про яке йде мова в наказі № 708 не існує. Замість нього – нинішнє Міністерство культури та інформаційної політики, про яке в цьому наказі нічого не сказано. Ну і другий нюанс – в річних планах МКМС ніяких “круглих столів” не було, це “новація” виключно МКІП та міністра Ткаченка, отже проблема все одно залишається.

Варто зазначити, що і повноцінні електронні торги в міністерстві теж проводять. Точніше – намагаються провести, але постійно щось стає на заваді. Наприклад, в одному з випадків, пропозиції обох учасників, які зареєструвались на аукціон, були відхилені замовником (тим самим ДП “Магніти України”) через, начебто, невідповідність довідок про наявність досвіду надання аналогічних послуг. Примітно, що сталось це після того, як кожен з учасників замість 1 мільйона 300 тисяч гривень (сума, яку запропонувало ДП), погодився надати необхідні послуги за суму, у півтора раза меншу (900 тисяч гривень). Така ось “економія” бюджетних коштів.

Ще одна цікава закупівля міністерства пана Ткаченка виявилась пов’язаною з його попереднім місцем роботи – групою компаній “1+1 Медіа”. Замовником тут виступало ДП “Центр захисту інформаційного простору України” (ЄДРПОУ 41798218), яке теж підпорядковане МКІП. Це держпідприємство вирішило придбати послуги з виробництва відеоінформаційної продукції (аудіовізуальних творів), заради чого готове було заплатити понад півмільйона (549 520) гривень з бюджету. Коротка ремарка – пункт 2 частини 2 статті 40 закону “Про публічні закупівлі” дозволяє провести закупівлю в одного учасника за переговорною процедурою (без повноцінного аукціону), якщо цим учасником є переможець якогось архітектурного чи мистецького конкурсу. І за абсолютно випадковим (ні) збігом (ні) обставин, такий конкурс якраз нещодавно в Міністерстві провели, на тему: “Створення та поширення інформаційних продуктів”, а саме: “Щодо відзначення Дня Гідності та Свободи 21 листопада”. В ньому переміг такий собі ФОП Вовк Олексій Іванович, якому і дістались півмільйона гривень з бюджету (ну або “трохи менше”). Тепер пан ФОП Вовк повинен до 31 грудня 2020 року надати замовнику аудіовізуальні твори на тему: “Створення та поширення інформаційних продуктів”, а саме: “Щодо відзначення Дня Гідності та Свободи 21 листопада”. Ні, це не одрук – такі ж твори на таку ж тему він вже раніше надав міністерству для участі в конкурсі, в якому переміг. І чого тільки ті ФОПи протестують?!

А до чого тут “1+1”, ви спитаєте. Та так, пан ФОП Вовк надав розписки про те, що в разі перемоги в мистецькому конкурсі, він зможе орендувати необхідне обладнання в ІП “1+1 Продакшн”, а також залучити до виконання необхідних робіт співробітників ТОВ Телерадіокомпанія “Студія 1+1”. Ну а сам він, як виявилось, з 1 листопада 2017 року по 7 травня 2018 року працював старшим продюсером з маркетингу “Студії 1+1”. Який же тісний світ – міністр Ткаченко і ФОП, якому його міністерство через підпорядковане йому ДП заплатило півмільйона гривень – працювали в одних компаніях! Ну хіба ж це не дивовижно?

До речі, якось так вийшло, що пан Ткаченко не залишив холдинг “1+1” остаточно. Він і досі його почесний президент з правом визначати членів правління холдингом, які й здійснюють безпосереднє керівництво компаніями, що входять до “1+1 Медіа”, тобто фактично саме він визначає, хто керуватиме як окремими напрямами діяльності холдингу, так і холдингом загалом. Такий от підробіточок…

Звісно ж, завжди можна сказати, що міністр ні сном ні духом про те, які схеми крутяться в його відомстві. Однак, щоб такі заяви не лунали голослівно, з огляду на все викладене, панові Ткаченку доведеться провести повноцінний аудит закупівель підпорядкованих йому установ та організацій, ініціювати скасування незаконно укладених договорів та повернення незаконно сплачених коштів назад до бюджету. Або ж — заявити, що в усьому знову винна якась “чупакабра”.