Ольга Стефанишина у 2018-2019 роках була заступницею міністра охорони здоров’я в команді Уляни Супрун, координувала питання державних закупівель, вакцинації та громадського здоров’я. Перед тим понад 10 років працювала в пацієнтських організаціях: Всеукраїнській мережі людей, які живуть з ВІЛ, та благодійному фонді “Пацієнти України”. З 2019 року є народною депутаткою від партії “Голос”, входить до Комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування.

За останній рік ми чули багато заяв від керівництва держави і самого МОЗ про “не таку” медреформу. Мовляв, ця модель не працює, її треба змінити, все треба переосмислити. Водночас є об’єктивні факти, які свідчать, що реформа йде правильним шляхом. Що, на вашу думку, стоїть за такими заявами?

Погляньмо, як розгорталася медична реформа. Вона почалася у 2018 році, коли запрацювала первинка. У 2018-2019 рр. реформу реалізувала команда Уляни Супрун. Що тоді відбулося: більшість українців підписала декларації із сімейними лікарями, в лікарів зросла зарплата до п’яти разів, зараз лікар сімейної медицини може заробляти 20 тис. грн і більше.

Реформу вторинної ланки, яка стартувала у 2020 році, реалізовувала команда президента Зеленського. І тут ми справді бачимо проблеми. З одного боку, суть медичної реформи зберігається, фінансування здебільшого відбувається за принципом “гроші йдуть за пацієнтом”, тобто оплачується медична послуга, у деяких випадках неефективні медичні заклади отримали дотації, хоч це дещо порушує основний принцип реформи. Але щоб медреформа реалізувалася, її треба втілювати. Цього ніхто не робить уже півтора року.

Коли “слуги народу” прийшли до влади, всі реформи зупинилися, не лише медична. Вони заморозили все, що почалося після Революції Гідності. Зокрема, медреформу. Навіть якщо в нас є правильний закон, правильні принципи, потрібно працювати з лікарнями, з областями – треба допомагати їм реформуватися, а не дискредитувати реформу в їхніх очах. Є лікарні, в яких достатньо коштів на рахунках, щоб підвищити зарплату лікарям так само, як на первинці. Але вони цього не роблять, бо бояться – щодня міністр їм каже, що все не так і ми все змінимо. А наприкінці року МОЗ взагалі збирався зірвати продовження угод із медичними закладами. Була ситуація, коли міністр відмовлявся скеровувати на уряд постанову, без якої немає можливості робити виплати медзакладам із нового року. Лише 22 грудня МОЗ нарешті її подав.

Тут є неспроможність, популізм і нерозуміння процесів. Я впевнена, що президент Зеленський не розуміє усієї суті медичної реформи. Медреформа завжди мала багато ворогів, тому легше продовжувати цю критику і нічого не робити. Саме так діє нинішня влада.

Крім заяв, є й конкретні дії. Наприклад, міністр Максим Степанов скасував результати прозорого конкурсу на керівника Національної служби здоров’я України (НСЗУ) і призначив власний карантинний псевдоконкурс із формальними співбесідами. Все вказувало на те, що він хоче призначити на цю посаду лояльну людину, принаймні, ще до оголошення результатів у соцмережах вітали з перемогою Костянтина Яриніча. Але щось пішло не так, і керівником служби став член старої команди Андрій Віленський. Що вам відомо про цю історію і зміну планів Степанова?

Ми фактично зірвали плани Степанова призначити лояльного керівника НСЗУ. Я дізналася про ці конкурсні співбесіди у день їхнього проведення, мені вдалося туди потрапити, оскільки органи виконавчої влади не можуть не впустити народних депутатів. Міністр сам заявляв, і я з цим погоджуюся, що я зірвала йому процес. Він нервувався, не міг при мені продовжувати цей фарс (формальні співбесіди, – ред.). У міністра був план: співбесіди мали тривати до 11 години вечора, Яриніч був одним із останніх, а наступного дня уряд мав затвердити переможця. Так сталося, що через мене Степанов не зміг провести частину співбесід, він просто не встиг. За процедурою, якщо міністр не встигає, то не може наступного дня подати кандидатуру переможця на уряд. Ми просто виграли час. А потім, як я здогадуюся, різні організації, міжнародні партнери включилися, щоб відстояти незалежність НСЗУ.

Я знаю, що багато депутатів намагалися це призначення загальмувати, зокрема й представники “Слуги народу”, вони намагалися достукатися до прем’єра, президента, щоб вказати їм, що це неприпустимо. Плани Степанова провалилися, бо йому завадили. Він справді хотів це зробити.

Також із провини МОЗ “Медичні закупівлі” не змогли вчасно купити засоби захисту для лікарів, ліки проти важких хвороб, укласти контракти на вакцини проти COVID-19 та освоїти бюджет 2020 року. До того ж Степанов заявив про намір змінити компанію, яка проводить закупівлі. Наскільки ці тенденції небезпечні, чи не збираються нас повернути в часи ручного режиму закупівель у “своїх” постачальників? Наприклад, китайську вакцину Sinovac постачатиме єдине підприємство Лекхім, пов’язане з Раїсою Богатирьовою.

Більше того, Степанов збирається звільнити керівника ДП “Медичні закупівлі” Арсена Жумаділова. Це дуже легко зробити: оголошуються дві догани на підставі того, що ДП не впоралося з роботою. Таким чином Степанов забере в свої руки 10 млрд грн, які цього року були виділені на ліки та вакцини. І навіть більше – з вакциною проти COVID-19 це буде 13 млрд грн. Він використає ці гроші так, як вважає за потрібне. Арсен Жумаділов є тією людиною, яка протистоїть корупційним намірам міністерства, він публічно розповідає про те, що на нього тиснуть, зокрема таке відбувалося в процесі закупівлі вакцини проти COVID-19. Були й інші заходи з боку МОЗ, які гальмували закупівлю.

Це реванш. Контрреволюція відбувається в усіх сферах, і в системі охорони здоров’я зокрема. Минуло сім років після Революції Гідності, п’ять років ми будували систему, працювали з міжнародними закупівельними організаціями, потім було створене ефективне ДП “Медичні закупівлі”. І за півтора року майже все зруйновано. Якщо зараз звільнити керівника “Медичних закупівель”, то останній форпост впаде. Закупівлі ліків повернуться на корупційні рейки часів Богатирьової.

Я лише не можу зрозуміти, наскільки треба не мати жодних цінностей, щоб втручатися в закупівлю ліків для важкохворих людей і вакцини. Коли у цій сфері крадуть, це означає, що при владі якісь нелюди. Коли ліки для онкохворих чи людей із ВІЛ не закуповуються чи купуються за завищеними цінами – це вбивство. На мою думку, закупівля вакцини проти COVID-19 за такою схемою (через єдиного посередника, – ред.) не могла відбутися з приватної ініціативи пана Степанова. Я підозрюю, що ця схема отримала погодження людей з Офісу президента.

Уже відомо, що вакцини проти COVID-19 для України купуватиме агентство Crown Agents. Вони надійні і раніше вже купувати препарати для України. Проте навіщо нам платити за послуги Crown Agents, якщо є готове ДП?

Я не знаю, хто й чому ухвалив таке рішення. Але, можливо, такою була вимога міжнародних партнерів, оскільки ми бачимо, що ефективність ДП “Медичні закупівлі” нівелюється ручним режимом Степанова. У нас є ефективне ДП, але працювати воно не може, тому що є тиск МОЗ, прем’єрміністра, який особисто дзвонить у ДП й наказує не проводити переговори з виробниками вакцин. Він не зможе подзвонити в Crown Agents чи Програму розвитку ООН, бо це втручання в їхню діяльність. А тут вони собі можуть таке дозволити.

Можливо, закупівля вакцини проти COVID-19 через міжнародні організації і є нашим виходом сьогодні, поки триває ця ситуація. Але, звісно ж, це погано для побудови національної системи закупівель, адже ДП “Медичні закупівлі” могло б купувати вакцини не менш ефективно, а може й більш, якби йому не заважали високопосадовці.

Харківська компанія “Біолік” заявила про готовність і постачати, і виробляти російську вакцину проти коронавірусної хвороби. МОЗ при цьому коментує лише формальний аспект, мовляв, вакцина має показати ефективність і лише тоді буде зареєстрована в Україні. Навіть не беручи до уваги те, що ніхто не бачив доказів ефективності Sputnik-V, чи доречно Україні допускати російську вакцину на свій ринок?

Ми з іще 24 народними депутатами написали звернення до Ради національної безпеки та оборони з вимогою заборонити реєстрацію та використання російської вакцини в Україні. Це можна зробити на рівні підзаконних актів, є спеціальна постанова, в якій заборонено використовувати, наприклад, ветеринарні ліки з Росії. Тобто кіт і собака убезпечені від, вибачте, російської бурди. А людям можна колоти якусь неперевірену вакцину.

Із цією вакциною є кілька проблем. По-перше, вона взагалі не має доведеної ефективності, і навіть результати тих досліджень, які вона пройшла, викликають багато сумнівів. Так званий сюрприз у шприці. По-друге, політична складова. Одними з перших, кого в Україні вакцинують проти COVID-19, будуть військові. Я не уявляю, як можна щеплювати наших військових вакциною країни, яка їх убиває. Це неетично, і будь-яка нормальна країна це розуміє. Звичайно, ми будемо вимагати заборони російської вакцини. Якщо Кабмін не буде мати достатньо мужності для цього, ми напишемо закон.

МОЗ зараз взагалі не висвітлює питання вакцинації в Україні, ми не знаємо, чи немає у нас провалів в охопленні за календарем щеплень, чи є в регіонах вакцини (остання таблиця із залишками була у вересні). Наприклад, ще в 2019 році ця інформація була у відкритому доступі й оновлювалася, зараз ні. Чи стежите ви за цією темою?

Ми стежимо, востаннє рівень охоплення вакцинацією перевіряли в листопаді, і охоплення було недостатнім, набагато нижчим, ніж у попередні роки. А загалом в Україні рівень щеплень падав, починаючи з 2010 року. Це було пов’язано з відсутністю вакцин та дискредитацією цієї програми в цілому, зокрема з боку Росії, яка поширює фейки через соцмережі. Коли ми були в МОЗ, то багато працювали над підняттям рівня вакцинації. Із 2016 до 2019 року кількість щеплених проти кору однорічних дітей зросла вдвічі — від 45% до 91%. Це був результат роботи всієї команди Міністерства охорони здоров’я та наших партнерів. Зараз цей рівень падає, адже МОЗ взагалі не веде кампанію з популяризації щеплень.

Пандемія – також перепона на шляху до планової вакцинації, тому треба працювати ще більш інтенсивно. До того ж ми справді не знаємо, які в Україні є вакцини, де чого бракує. Ми в МОЗ завжди публікували ці дані на сайті, щоб розуміти, в якому регіоні скільки вакцин. Зараз цієї інформації в нас немає.

Соціологія показує, що значна частина українців не планує вакцинуватися проти коронавірусної хвороби. Чи є у вас або в комітету здоров’я нації план заохочення до вакцинації?

Ми ще в грудні розробили рекомендації до національного плану вакцинації проти COVID-19. Там є логістичний блок – як вакцина буде поставлятися, транспортуватися, зберігатися, місця, де будуть проводитися щеплення – та інформаційний блок. МОЗ і уряд – це ключові інституції, які мають популяризувати питання вакцинації, пояснювати, розвінчувати міфи. Адже є дуже багато неправдивої інформації, яку підхоплюють медіа. Щоб так не ставалося, потрібна чітка комунікація від профільного міністерства.

Але якщо зайти на сайт МОЗ чи Facebook-сторінку, то там лише брифінги Степанова, але жодної чіткої інформації щодо вакцинації проти коронавірусної хвороби. Якщо ключовий орган нічого не каже, то й люди розгублені. Вони не хочуть вакцинуватися не тому, що вакцинація погана. Я впевнена, що в Україні немає 50% людей, які не вірять у щеплення – їх набагато менше. Але 50% не розуміють до кінця, як цей процес буде відбуватися і якою вакциною. Скандали із закупівлею китайської вакцини через українського посередника відбивають у людей бажання вакцинуватися.

Програма медичних гарантій цьогоріч недофінансована майже на 50%, і, судячи з усього, бюджету їй вистачить лише на пів року. Чи буде парламент вживати заходів для виправлення ситуації?

Зараз ми очікуємо від НСЗУ точної інформації щодо нестачі грошей на роботу ПМГ. Після цього будемо ініціювати роботу щодо пошуку коштів і перегляду бюджету-2021. Ми будемо переглядати різні статті, можливо, напишемо спеціальні законопроєкти. Коли минулого року почалася епідемія, то країна змогла знайти 60 млрд грн. Ясно, що потім їх витратили на що прийдеться, але якщо правильно діяти, то й цього року можна знайти гроші, щоб наситити медицину, і кожного року збільшувати цей бюджет. Бо медицина хронічно недофінансована вже дуже багато років.

Громадські організації багато разів вимагали відставки Степанова і прозорого конкурсу на посаду міністра охорони здоров’я. Чи можливий в Україні такий конкурс і що для цього потрібно?

Конкурси на посаду міністрів не заборонені, була б політична воля. Але ми розуміємо, що є лише одна людина, яка вирішує, хто буде міністром – це Володимир Зеленський. Він єдиний призначає міністрів і несе політичну відповідальність за все, що потім відбувається. “Голос” зареєстрував постанову про звільнення пана Степанова ще влітку, її підписали майже 100 народних депутатів. Але йому вдається втриматися, думаю, це пов’язано з тим, як “ефективно” він проводить державні закупівлі. Повторю: я не думаю, що закупівля вакцини проти COVID-19 за завищеною ціною – його приватна ініціатива. Як і в часи Богатирьової, на цьому могли заробити інші високопосадовці.