Рішення Конституційного суду України про визнання неконституційним указу президента Петра Порошенка про призначення Артема Ситника директором НАБУ – новина, значення якої важко переоцінити. Ця подія може мати для нашої країни далекосяжні і вкрай неприємні наслідки.

Юристи вже встигли прокоментувати, що подібне рішення не тягне за собою автоматичного звільнення Ситника. І навіть в самому документі особливо відзначено, що правові наслідки всіх рішень НАБУ під керівництвом нинішнього директора залишаються законними.

Адміністрація президента звісно випустить в поле своїх експертів і депутатів, які будуть розповідати українцям про самостійність і незалежність Конституційного суду. І про те, що Рафік, тобто сам Зеленський, ні в чому не винен. Однак не можна не помітити, що в офіційному прес-релізі Банковій щодо рішення КСУ Ситника називають вже не інакше, ніж тимчасовим виконуючим обов’язки директора. Що звичайно говорить про суть того, що відбувається набагато більше, ніж весь інформаційний шум, який буде піднято пташенятами гнізда Єрмака.

Саме рішення суду стало можливим завдяки зверненню до КС 50-ти депутатів, ініціаторами якого виступили, яка несподіванка, близький до Коломойського нардеп від “Слуги народу” Дубинський і головний друг Путіна в українській політиці Віктор Медведчук.

Яким би дорогим серцю вітчизняних антикорупціонерів не був сам Артем Сергійович Ситник, варто відзначити, що ці події – є прологом до процесу незрівнянно більшого, ніж особистість директора НАБУ. У цьому процесі чудесним чином переплітаються інтереси Коломойського, судової мафії імені Портнова, Зеленського і Кремля. І це не стільки війна проти персонально Ситника, скільки війна проти незалежності антикорупційного бюро як такого.

Для Ігоря Коломойського і суддівської кліки – неформальним лідером якої на даний момент виступає глава Окружного адміністративного суду Павло Вовк, ліквідація незалежного НАБУ є питанням виживання. Бо саме НАБУ веде профільні справи проти Коломойського і суддів ОАСК. У випадку з олігархом – українське слідство фактично є джерелом доказової бази для ФБР США, яке веде масштабне міжнародне розслідування проти Коломойського і його групи. Між НАБУ і ФБР навіть підписаний формальний меморандум про співпрацю з даного розслідування.

Павло Вовк, який є головним обвинуваченим у справі про захоплення державної влади через ОАСК, зацікавлений в збереженні себе і свого впливу на суди. Впливу, весь масштаб якого був продемонстрований в ході публікації матеріалів прослушки його кабінету – на яких глава ОАСК спільно з власним заступником обговорювали не тільки політичні справи в інтересах влади Зеленського, а й розкривали механізми контролю над усією судовою системою, з КСУ включно.

Інтерес Кремля, який в даному випадку реалізує Медведчук полягає в тому, щоб шляхом знищення незалежності НАБУ спровокувати різку міжнародну реакцію, а можливо і ізоляцію України. Адже антикорупційна реформа була однією з основних умов надання Україні безвізового режиму і міжнародної допомоги, в тому числі кредитів МВФ. Що стосується Зеленського – то президент України, що нахапався повноважень, використовуючи влучний вислів Віктора Ющенка, як с..чка бліх, і направо і наліво роздає політичні вказівки силовим структурам, просто не може пережити ситуації, в якій він щось в нашій країні не контролює . Домовлятися – взагалі не в стилі президента. Цар не повинен ні з ким домовлятися, цар повинен давати тільки обов’язкові до виконання вказівки. До того ж, ситуація при якій якийсь орган може вільно розслідувати діяльність самого чесного оточення президента без можливості поставити це розслідування на стоп – для Зеленський вочевидь нестерпна.

Найважливіше, що рішення КСУ дає колу інтересантів – це можливість обійти норми про обов’язковий аудит роботи НАБУ і семирічний термін повноважень директора, після якого можна запускати новий конкурс. Документ КСУ – це початок двоходівки зі знищення незалежності антикорупційної системи. І це не мої здогадки. До цього висновку можна ознайомившись з так званими “темниками” Банкової – тезами для коментування, які Офіс президента готує для своїх депутатів. Ці матеріали звичайно ж не публічні, але за певних зусиль – цілком доступні для небайдужого аналітика.

У цих документах чорним по білому написаний подальший план Банкової щодо Ситника і НАБУ. Коротко – Верховна Рада повинна буде внести поправки в закон про НАБУ, перепідпорядкувавши його Кабміну. На основі нового порядку, повинен бути оголошений новий конкурс. Яким він буде – і яким чином в цьому новому порядку конкурсу буде гарантуватися незалежність НАБУ – питання відкрите. Швидше за все ніяк, бо в умовах контролю Коломойського, Зеленського та інших зацікавлених осіб над залом ВР цілком може вистачити голосів, щоб внести в новий закон норми, якими фактично перепідпорядкувати НАБУ або політичним гравцям, або ГПУ. Ситник взяти участі в новому конкурсі через “правову колізію” не зможе.

Можна скільки завгодно  говорити про те, що призначення директора НАБУ президентом було виписано з юридичними помарками. Однак згідно з розробленим з нашими західними партнерами порядком призначення директора, президент своїм підписом просто візував результати незалежного конкурсу. Звичайно ж, Зеленський спробує незграбно обдурити ЄС і США, розповідаючи їм байки про те, що після рішення КСУ у нього немає виходу. Смію запевнити президента України в тому, що не варто плутати звичну для західної культури ввічливість зі слабкістю або дурістю. Янукович вже грав в ці ігри – і нікого ними не вразив.

Звичайно ж, ліквідація незалежної антикорупційної вертикалі, які б обгрунтовані претензії не висувалися особисто Ситнику, стане ключовою перемогою Кремля. І в перспективі підірве залишки довіри наших партнерів до України і цілком можливо повністю зупинить програму співпраці з МВФ. Чого і домагається парадоксальна коаліція Кремля і Коломойського.

Окремим рядком хочеться написати про строкате співтовариство українських антикорупційних активістів. Багато з яких зіграли найважливішу роль в торпедуванні президентства Порошенка і стали обличчями передвиборної кампанії тоді кандидата в президенти Зеленського. Їм час визнати, що в своїй ненависті до минулої влади вони мимоволі виявилися в положенні пелевінських клоунів, які виступили на підтанцьовці у п … сів – якщо що, це цитата, а не моє оціночне судження! Нечисленні носії голосу розуму намагалися переконати їх в тому, що процес реформ в Україні гарантує ніяк не «пристойність” або “новизна” окремих нібито прогресивних політиків. Особливо політиків-акторів, сконструйованих в олігархічних телелабораторіях і впирснута в мізки українців через підконтрольні олігархам телеканали. А тільки безальтернативність нашого зовнішньополітичного курсу.

Тільки прихильність політика до європейського та євроатлантичного курсу, який є наріжним каменем його програми – унеможливлює відкат реформ і гарантує подальшу їх реалізацію. Бо зворотний процес ставить під сумнів всю легітимність політика і ті гасла, з якими він прийшов у владу. Тільки європейський вектор розвитку гарантує зв’язок влади з громадянським суспільством, без якого неможливо собі уявити сучасну цивілізовану політику. І тільки прагнення до Європи гарантує для активістів вплив і безпеку, влада, яка прагне в ЄС,  завжди буде гостро ставиться якщо не до своєї внутрішньої, то вже точно до своєї зовнішньополітичної репутації.

Не маю відповіді на питання про те, чому наше громадянське суспільство вважало, що ляльки Карабаса-Барас можуть претендувати на самостійну гру і вирішило втекти в цей цирк від свого умовного тата Карло. Однак настав час виправляти власні помилки. Зеленський і його розворот від Європи і цивілізованого світу не повинні залишатися непоміченими суспільством. Активістам час дістати свій захований в 2019 році в комору вентилятор, доки не стало надто пізно.