Після того, як Віктор Янукович втік до Ростова, проти нього почали цілу низку кримінальних проваджень. Вони охоплювали доволі великий проміжок часу: від початку президентства і до анексії Криму. Тут і узурпація влади, і отримання сумнівних гонорарів за книжки, і привласнення резиденцій “Межигір’я” та “Сухолуччя”, розтрати під час приватизації “Укртелекому”, державна зрада, ціла низка епізодів часів Революції Гідності: “диктаторські закони”, події 18-20 лютого, загалом – створення злочинної організації.

Однак більшість справ, у яких колишній президент фігурував, довести до логічного завершення було майже неможливо: українське законодавство до 2014 року взагалі не передбачало заочного розслідування. Та й після відповідних змін до Кримінального процесуального кодексу ситуація не стала кращою: через законодавчі нюанси більшість розслідувань просто зупинили. Втім, у травні Печерський районний суд дав два дозволи на “заочний” арешт Януковича. І хоча на життя колишнього президента ці рішення навряд якось вплинуть, вони дозволять розблокувати слідство бодай у частині злочинів, до яких він може бути причетним.

Законодавчі нюанси

В Україні є два типи кримінальних проваджень: за фактом самого злочину і щодо конкретної особи. Між цими типами розслідувань є низка відмінностей, однак для нас найцікавішими є дві з них. Перша – фактові розслідування в принципі не обмежені у часі. Якщо ж говорити про розслідування щодо конкретних людей, то тут максимальний строк може бути один рік. Це зроблено для того, аби не порушувати права підозрюваних. Адже на час розслідування їх можуть відправити до слідчого ізолятора чи посадити під домашній арешт, можуть зобов’язати здати паспорти, арештувати банківські рахунки, майно тощо.

Друга відмінність – розслідування фактових справ не залежить від наявності чи відсутності в країні підозрюваного.

Водночас розслідування щодо конкретних осіб напряму залежні від того, чи вдалося слідчим затримати підозрюваних. Як пояснюють у прокуратурі, у випадку, коли людина переховується, згідно із законодавством її оголошують у розшук, а саме розслідування зупиняють до моменту, поки підозрюваного не вдається затримати. Що у випадку із кримінальними провадженнями щодо чиновників часів Віктора Януковича фактично унеможливлювало роботу слідчих. Адже більшість цих осіб втекла з України у перші ж дні після розстрілів на Інститутській.

Аби виправити ситуацію, у жовтні 2014 року Верховна Рада прийняла низку змін до Кримінального процесуального кодексу, який, зокрема, регламентує роботу слідчих. Так у КПК з’явився цілий розділ, присвячений спеціальному досудовому розслідуванню (яке більш відоме як “заочне слідство”). Щоправда, аби його почати, потрібно виконати цілу низку вимог. По-перше, під “заочку” потрапляють лише окремі злочини, як-от державна зрада, посягання на територіальну цілісність, перевищення влади тощо. Загалом – кількадесят статей Кримінального кодексу, вичерпний перелік яких можна знайти у ст. 297-1 КПК. По-друге, дозвіл на старт такого кримінального провадження може дати лише суд, якому необхідно довести, що підозрюваний переховується від слідства. І по-третє, підозрюваний має бути у міжнародному або міждержавному розшуку. Власне, за умови дотримання цих трьох основних вимог і можливий старт “заочки”.

Втім, якщо на папері ці положення виглядали цілком непогано, то на практиці вони спричинили низку проблем. З першою із них слідчі стикнулися в момент запуску Державного бюро розслідувань. Варто зазначити, що від самого початку слідством у справах Майдану займалися чи не всі правоохоронні органи: міліція, Служба безпеки України, регіональні прокуратури та Генеральна прокуратура України.

У 2015 році в ГПУ створили окремий підрозділ, який мав розслідувати виключно злочини, скоєні під час Революції Гідності. Однак тут є важливий нюанс: прокуратура мала відмовитися від повноважень слідства в момент запуску ДБР, але не пізніше листопада 2017 року. Про це, зокрема, йшлося у перехідних положеннях Кримінального процесуального кодексу, який Верховна Рада ухвалила 2012 року.

Як відомо, 2017-го Держбюро розслідувань запустити не вдалося, тож нардепи проголосували за зміни до законодавства і дозволили прокурорам дорозслідувати справи ще два роки – до 2019-го. Заочні розслідування опинилися у підвішеному стані: починати нові прокурори права не мали, а завершити й передати в суди старі до запуску ДБР не встигли через обсяг матеріалів.

Генеральна прокуратура намагалася розробити зміни до законодавства, які б дозволили розблокувати такі кримінальні провадження, проте до парламенту ці законодавчі ініціативи так і не потрапили. Вже 2018-го Держбюро розслідувань повноцінно запрацювало, а 2019-го, після скандалів і голодування адвокатів та родин Небесної сотні, у цій структурі створили окремий підрозділ, відповідальний за справи Майдану. До нього, зокрема, увійшли слідчі, які вже займалися цими розслідуваннями. Тож проблема із заочними розслідуваннями прокуратури частково вирішилася сама собою, адже більшість майданівських проваджень прокуратура віддала до ДБР.

Однак це було не найбільшою проблемою “заочки”. Впродовж кількох років слідчі стикаються з тим, що в судів немає єдиного розуміння терміну “міжнародний розшук”, який є обов’язковою умовою для спеціального досудового розслідування. Як свого часу пояснював “Буквам” очільник Управління спецрозслідувань Генпрокуратури (підрозділ ГПУ, відповідальний за справи Майдану, нині розформований – ред.) Сергій Горбатюк, у більшості випадків для позитивного рішення щодо “заочки” потрібен розшук за базами Інтерполу.

“Аби почати “заочку”, потрібно отримати дозвіл на арешт людини, яка переховується. І тоді ж можна отримувати дозвіл на спеціальне досудове розслідування. Але тоді виходить, що ми арешт людини прив’язуємо до розшуку за базами Інтерполу. Очікувано, що ця структура за таких умов не буде оголошувати у розшук ані Януковича, ані інших підозрюваних”, – пояснював Горбатюк.

Власне, саме 2проблема Інтерполу” стала для заочного слідства ключовою. Адже закон не має чіткого визначення міждержавного/міжнародного розшуку. Тож Феміда трактує його на свій розсуд. Наприклад, відповідальні за справи Майдану прокурори під час спілкування з “Буквами” зауважували, що їм відомі випадки, коли одна й та ж колегія суддів приймала кардинально протилежні рішення щодо заочного розслідування: наприклад, давала такий дозвіл Національному антикорупційному бюро і відмовляла слідчим у майданівських провадженнях. При  цьому в обох випадках Інтерпол підозрюваних не розшукував.

“У нас немає єдиної судової практики з цього питання. За законодавством, її формує Верховний Суд. І його рішення є обов’язковими для врахування під час винесення рішень. Однак питання запобіжних заходів оскаржуються лише в апеляції, Верховний Суд не має їх розглядати. Тож без змін до законодавства навряд вийде вирішити цю проблему”, – прокоментував 12 травня журналісту “Букв” ситуацію прокурор Олексій Донський, який відповідальний за одну із справ щодо Віктора Януковича.

Узурпація влади, “АТО” і масові розстріли

Якщо ж говорити про Печерський райсуд, то він двічі дав дозвіл на арешт Віктора Януковича цього року. І це не є помилкою: рішення ухвалювали у двох різних кримінальний провадженнях, 4 та 12 травня. Перше стосувалося узурпації влади Януковичем. Нагадаємо, йдеться про скасування політичної реформи Віктора Ющенка: 2010 року Конституційний суд скасував зміни до Конституції від 2004 року та повернув редакцію Основного закону 1996 року. Це в результаті зменшило повноваження парламенту і значно розширило їх Януковичу.

За версією слідства, Віктор Янукович після перемоги на президентських виборах міг впливати на КС, аби отримати потрібне для себе рішення. На думку слідчих, це стало лише першим із цілої низки злочинів, які вчинив президент-утікач, аби отримати всю повноту влади. У цьому ж провадженні, наприклад, проходить екс-міністр юстиції Олександр Лавринович – його справу вже встигли передати до суду.

Тут також варто згадати, що цей епізод входить у “Велику справу Януковича”, про яку свого часу говорив Генпрокурор Юрій Луценко. Це визначення об’єднує усі можливі злочини, які міг вчинити екс-президент. Принаймні, так стверджує одна з версій слідства, яку озвучували “Буквам” представники прокуратури. Загалом картина виглядає так: Янукович використовував владні повноваження для особистого збагачення і фактично перетворив окремі державні структури на частину злочинного угрупування, використовуючи їх функції у власних цілях. Таким чином, у “Велику справу” лягає не лише імовірний конституційний переворот, але й підозри у привласненні державного майна, ухвалення “диктаторських законів”, влаштування так званої Антитерористичної операції у центрі Києва ввечері 18 лютого 2014-го і масові розстріли на Інститутській.

Навіть більше: пан Луценко свого часу озвучував ідею передати цю справу до суду, але згодом від неї відмовилися. Суто з об’єктивних причин: така справа б нараховувала тисячі, якщо не десятки тисяч томів. Зважаючи на українську судову практику “безперервного судового розгляду”, коли доволі прості, одноепізодні злочини суд може розглядати роками (як-от Печерський суд, який впродовж кількох років не міг винести вирок у справі працівника Державної автомобільної інспекції, який виписав фальсифіковані протоколи учасникам автопробігу до Межигір’я), розгляд такої масштабної справи міг розтягнутися на кількадесят років.

За оцінками того ж Горбатюка, які він свого часу озвучував “Буквам”, якби суд збирався двічі на тиждень, то для повноцінного судового розгляду могло б знадобитися від 20-25 років. За основу своїх розрахунків він брав один з найбільш показових та успішних судів у справі Майдану – розгляд розстрілів на Інститутській. Нагадаємо, Святошинський районний суд Києва розглядає їх із 2016 року, збираючись раз або двічі на тиждень впродовж чотирьох років.

За цей час встигли допитати близько 130 потерпілих, приблизно 100 свідків і дослідили гігабайти фото й відеозаписів. Якщо б не грудневий обмін, під час якого влада президента Володимира Зеленського випустила обвинувачених екс-беркутівців, цього року суспільство могло б почути вирок. Втім, “Велика справа Януковича” значно масштабніша навіть за безпрецедентну за кількістю епізодів злочину справу розстрілів на Інститутській. Тож у прокуратурі зважили на те, що у притомні строки її розглянути неможливо. І вирішили передавати до суду окремі епізоди, отримувати щодо них вироки й таким чином формувати “Велику справу”.

Але повернімося до Печерського райсуду. Другий дозвіл на арешт Януковича він видав 12 травня. Справа стосується подій, пов’язаних із 18-20 січня 2014 року. Сюди входять і організація “Антитерористичної операції” на Майдані, і розстріли на Інститутській, під час яких у центрі Києва силовики вбили десятки й поранили сотні людей. Варто зазначити, що свого часу прокуратура вже отримувала дозвіл на заочне розслідування у цьому провадженні – це сталося в лютому 2018 року. Проте через законодавчі нюанси з роботою Держбюро розслідувань довести до суду цю справу не змогли.

“Справді, свого часу ми отримували дозвіл на спеціальне досудове розслідування щодо ролі Януковича у подіях 18-20 лютого 2014 року. Проте тоді були певні законодавчі нюанси. Скажімо, захист підозрюваного мав би ознайомитися з матеріалами справи до початку роботи ДБР (запрацювало в листопаді 2018-го – ред.), аби ми встигли передати справу до суду.

Однак це було фізично неможливо (за словами Управління спецрозслідувань, від початку у справі було близько 5 тис. томів матеріалів, згодом їх вдалося оптимізувати, й обсяг скоротився до 1 тис. томів). Тож справу зупинили, оскільки Янукович у розшуку й виконуються певні міжнародні доручення про правову допомогу. Загалом там лишається ще близько трьох місяців для розслідування”, – розповів Донський 12 травня журналістам після того, як Печерський суд дозволив арешт Януковича.

Донський також додає, що ці рішення суду у майбутньому дозволять відновити заочні розслідування щодо колишнього президента та його ролі у подіях 18-20 лютого 2014-го та в узурпації влади. “Ці рішення для нас важливі. Якщо вони встоять в апеляційному суді і він їх не скасує, то це дає можливість слідчим почати заочне розслідування за загальною процедурою, навіть без змін до законодавства. Хоча їх було б непогано ухвалити, зокрема щодо уточнення міжнародного розшуку. Як мені відомо, вже існує відповідний законопроект і його нібито передали до Верховної Ради. Однак наразі важко говорити, коли саме депутати зможуть за нього проголосувати”, – зауважив Донський.

Наразі можна говорити про те, що якщо події розвиватимуться за оптимістичним сценарієм, то до кінця року в судах на одну-дві важливі справи стане більше. А в перспективі – і заочних судових вироків, які або підтвердять, або спростують причетність колишнього президента до низки злочинів, які змінили країну.