Про це мовиться у матеріалі BBC.

Дослідниця Кейті Расмуссен з Університету Західної Вірджинії, яка вивчає вплив перфекціонізму на розвиток дитини, зазначила, що двоє з п’яти дітей та підлітків виявляють ознаки перфекціонізму.

“Час говорити про епідемію глобального масштабу та проблему зі здоров’ям нації”, – наголошує фахівчиня.

Водночас зростання кількості перфекціоністів, однак, зовсім не свідчить про більші досягнення нашого покоління. Навпаки — перфекціонізм шкодить нашому здоров’ю, як психічному, так і фізичному, і не дає нам повністю розкрити свої можливості.

Перфекціонізм побудований на болісному парадоксі: прийняття помилок є необхідною частиною дорослішання та навчання. Помилки допомагають нам стати кращим фахівцем, партнером та взагалі людиною.

Тож, уникаючи помилок за будь-яку ціну, перфекціоніст ускладнює собі шлях до високих цілей.

Одначе, перфекціонізм не тільки перешкоджає вашій продуктивності та успіху.

Він також пов’язаний зі списком психічних відхилень: депресією та тривожністю, завданням шкоди собі, соціальною та агорафобією, обсесивно-компульсивним розладом, анорексією, булімією та іншими розладами харчування, посттравматичним стресовим розладом.

А також синдромом хронічної втоми, безсонням, безглуздим накопиченням речей, диспепсією, хронічними головними болями та — з ранньою смертю і самогубством.

“Мало яка риса має стільки негативних наслідків для психіки, як перфекціонізм”, – наголошує Сара Еган, старша наукова співробітниця Університету Кертіна в Перті (Австралія).”І що вище прагнення до перфекціонізму, то більше психологічних розладів він спричинює”.

Однак, у нормах нашої культури перфекціонізм часто сприймається як позитивна риса. Зокрема як спосіб похвалити себе. Наприклад, коли під час співбесіди на роботу вас питають, про вашу найгіршу рису, а ви відповідаєте, що ви — перфекціоніст.

Дослідники зауважують, що саме в цьому і полягає суперечливість проблеми. Деякі фахівці вважають, що є “здоровий” перфекціонізм, який характеризується високими вимогами до себе, мотивацією та дисципліною.

Також існує — неадекватний, коли найкращий результат ніколи не здається достатнім або коли людина засмучується від того, що цілі були досягнуті не так, як планувалося.

Одне дослідження, в якому взяли участь понад тисяча молодих китайців, показало, що обдаровані студенти зазвичай мали здорову форму перфекціонізму. Тоді як “неадекватні” перфекціоністи, навпаки, як правило, були менш здібними.

Діти з нездоровим перфекціонізмом можуть бити себе за помилки або відчувати, що вони не відповідають очікуванням батьків. Таке прагнення до досконалості робить людину вразливою до депресії та інших психологічних проблем.

З іншого боку, здорове бажання досягти успіху не тільки не впливає на психологічний стан, але й захищає психіку.

І все ж психологи пов’язують наявність високих вимог до себе зі схильністю до самогубства. Наголошують, що навіть якщо в перфекціонізмі і є позитивні моменти, вони — другорядні, або інтерпретуються хибно. Перфекціонізм визначається насамперед наявністю жорсткого внутрішнього критика.

Так, для перфекціоніста невеличкий шторм завжди перетворюється на ураган п’ятої категорії, і головне, що вони це так і сприймають.

Під час невеличкого експерименту професор Ендрю Гілл з Йоркського університету святого Іоанна запропонував двом групам учасників — перфекціоністам і неперфекціоністам — виконати завдання.

Обидві команди не знали, що кінцевої мети досягти не можливо, і докладали чимало зусиль. Одна група відчула розчарування набагато гостріше і здалася раніше за іншу. Не складно здогадатися яка.

“Зіштовхнувшись з невдачею, “перфекціоністи, як правило, реагують емоційніше. Вони більше відчувають провину чи навіть сором”, – пояснює Гілл. “І вони також більш схильні до гніву. Вони легше здаються і схильні взагалі уникати справи, коли її успіх не гарантований”, – додає фахівець.

Це перешкоджає їм втілити свої мрії про досконалість. Проаналізувавши понад 60 досліджень, присвячених спортивним досягненням, Гілл з’ясував, що єдиним найбільшим чинником успіху в спорті є тренування. Тож якщо тренування відбуваються не так добре, перфекціоністи часто здаються.

Проблема в тому, що для перфекціоніста успіх асоціюється з його самосприйняттям. Коли їм щось не вдається, вони не просто відчувають розчарування в справі. Вони починають соромитися себе.

Так, прагнення до досконалості перетворюється на порочне коло. А оскільки досконалим бути не можливо, воно свідомо веде до провалу.

У результаті, перфекціонізм погано впливає не лише на психічний стан, але й фізичне здоров’я. І це не дивно, адже перфекціоністи постійно перебувають у стані стресу. Крім того, якщо перфекціонізм виливається у роботоголізм, людина, вочевидь, не відпочиває і не знімає напруження належно.

Тоді як для здорового функціонування нашого тіла і мозку відпочинок є вкрай важливим.

Проте чому перфекціонізм стає дедалі більш поширеним, насамперед, серед молоді?

Якщо проаналізувати суспільство, відповідь стає доволі очевидною. Це суспільство, де першим запитанням під час знайомства є “ким ви працюєте?”.

Суспільство, в якому вас цінують за ваші досягнення, і в якому досягнення прямо визначають, чи зможете ви сплачувати за оренду та купувати собі їжу. А ми своєю чергою демонструємо свій доступ до ресурсів нашим зовнішнім виглядом — від взуття до підтягнутого спортивного тіла. Що, і собі, дозволяє іншим людям оцінювати нас.

“У суспільстві, яке ґрунтується на ринковій економіці, невдачі переживають надто гостро”, – кажуть дослідники Карран і Гілл.

Конкуренція стає дуже жорсткою і починається ще зі школи. Тести, оцінювання та складні вступні іспити до вишів створюють умови значного тиску на батьків і дітей, для яких досягнення перетворюються на самоціль.

Подібні наслідки мають також методи виховання та навчання, коли дитину завжди хвалять, якщо в неї виходить щось добре, і ніколи, якщо їй щось не вдається. З цього людина швидко робить висновок, що вона варта чогось, тільки коли заслужила схвалення інших.

Ситуація стає ще гіршою, коли дітей соромлять за помилки. Такі батьківські тактики підвищують схильність дітей до перфекціонізму, а пізніше — до розвитку депресії.

Одначе, перфекціонізм можна також успадкувати. Хоча вплив середовища, наприклад, виховання, звичайно відіграє більшу роль, ніж генетика.

То що ж можуть зробити батьки, щоби їхні діти не виросли перфекціоністами?

Перш за все, подавайте гарний приклад, намагаючись боротися зі своїм власним прагненням до ідеалу. А головне — завжди показуйте дітям свою безумовну любов і прихильність. Це також означає створювати атмосферу, в якій “недосконалість є не лише прийнятною, але й бажаною, тому що вона свідчить про те, що всі ми – люди. Дитині потрібно пояснювати, що вона не повинна заслуговувати любов і турботу, що вони не залежать від результатів і успіху.

Вилікуватися від перфекціонізм не просто.

На сеансі психоаналізу можна навчити людину більшого співчуття до себе. Але вона повернеться на роботу, де в неї, приміром, вимогливий керівник, і старі моделі самосприйняття з’являються знову.

Сара Еган допомагає своїм пацієнтам усвідомити, що перфекціонізм не є гарною рисою.

Наприклад, коли її пацієнт каже, що йому потрібно щовечора працювати додатково три години, щоби підвищувати свій професіоналізм, Еган пропонує поекспериментувати і відмовитися від цієї практики хоча б на тиждень. Зазвичай людина виявляє, що в її житті не тільки нічого не погіршилося, але вона навіть почала працювати ефективніше, оскільки більше відпочиває.

Однак головне — це заспокоїти свого внутрішнього критика, і стати добрішим, як до себе, так і до інших.

“Дозволити недосконалості трапитися, прийняти і визнати її – дає вам дивовижне відчуття свободи”, – резюмує Кейті Расмуссен. “Тому що перфекціонізм – це дуже виснажливо”.