Джерело: The Economist

Незалежно від того, чи відбудеться падіння Путіна скоро, чи через місяці або роки, його вже бачать як помилку. Він не стільки цар, скільки просто головний головоріз у спустошеній банді, на яку перетворив “матінку-Росію”. Щобільше, у світі, де влада — це все, він тепер виглядає ослабленим головорізом, зазначають у виданні.

Лідер ПВК “Вагнер” Євген Пригожин служить втіленням всього мерзенного, що є у Путіну. Колишній в’язень, який став ресторатором, а потім найманцем в Африці, Сирії та Україні, Пригожин піднявся лише завдяки параної та жорстокості Путіна. Глава РФ не довіряє власній армії, тому йому потрібна була “банда вірних головорізів”. Він хотів заперечити та приховати деякі зі своїх найжорстокіших дій за кордоном, тож “приватні військові підрядники”, такі як “Вагнер”, продовжували здійснювати воєнні злочини на трьох континентах. І Путін використовував Пригожина для втручання (знову ж таки, безперечно) у закордонні вибори, включно з тими, які привели Дональда Трампа до влади в 2016 році, переконаний автор.

Заколот “Вагнер” також уособлює гнилість держави, яку створив Путін. На тлі ворожнечі зі своїми суперниками в регулярній армії Путін видав указ про те, що ПВК “Вагнер” має бути передано безпосередньо під контроль міністерства оборони. Це загрожувало зруйнувати владну базу Пригожина, тож він підняв повстання, критикуючи неправильно продуману війну Путіна, некомпетентність російської армії та втрати, яких вона зазнала в Україні. Попри всю жорстокість Пригожина, це була правда, яка розбила порожню пропаганду Кремля.

Ще більш шокуючим є те, що Пригожин викрив безпорадність Путіна. Здається, повстання заскочило Кремль зненацька — настільки марні розвідувальні служби під керівництвом колишнього шпигуна. Вранці 24 червня приголомшений глава РФ назвав “свою істоту зрадником” і пообіцяв, що той буде покараний. І все ж через кілька годин він погодився дозволити Пригожину виїхати до Білорусі, взявши з собою війська “Вагнер”.

Оптимісти сприймуть слабкість Путіна як доказ того, що його правління приречене. Якби це було так, зауважують у виданні. Та пояснюють, що реальність полягає в тому, що деспоти, навіть слабкі, можуть виживати протягом тривалого часу, якщо немає очевидної альтернативи, і якщо вони все ще мають багато зброї та безжальності, аби її використовувати. Автор пропонує згадати Олександра Лукашенка в сусідній Білорусі чи Башара Асада в Сирії.

Одначе, два додаткові фактори працюють проти Путіна. По-перше, це повномасштабна війна. Контрнаступ України продовжує стабільно розвиватися. Хоча це відбувається повільніше, ніж очікувалося, і все ж українські армійці поступово знищують територіальні здобутки Росії з лютого 2022 року, а в деяких місцях навіть відвойовують позиції, які Росія захопила під час вторгнення ще у 2014 році.

“Гіпотеза перемоги” Путіна полягає в тому, що Росія може “перечекати Захід”. Мовляв, якщо Україна не зможе досягти потрібних їй проривів — розрив сухопутного мосту, що з’єднує Росію з Кримом, — підтримка Заходу може з часом почати зменшуватися. Проте, наголошують в Economist, гіпотеза Путіна має дедалі менше правдоподібності. Так, Росії вдалося нашкодити Україні; але країна далеко не завойована, вона сформувалася як нація і перебуває на шляху до членства в Європейському Союзі і, можливо, НАТО. Щобільше, Північноатлантичний альянс, попри очікування лідера РФ, розширилося, зокрема приєднавши Фінляндію, а незабаром і Швецію; Європейські витрати на оборону зросли; і залежність від російських енергоносіїв була усунена.

Навпаки, втрата сотні тисяч росіян, убитими та пораненими, не принесла навіть найкращим кремлівським пропагандистам нічого, що можна було б назвати успіхом. Натомість в РФ закликають до “ще більшої жертви”. Кожна погана новина для Росії з фронту посилює тиск на Путіна. Ось чому контрнаступ є таким критичним і чому свідчення розколу в російських лавах так вітаються, пояснює автор.

Друга проблема Путіна – це економіка. Минулого року він тримався досить добре завдяки цінам на нафту й газ, які стрімко зросли, коли почалася повномасштабна війна. Постачання нафти тривають, і держава все ще має багато готівки. Навіть попри зниження темпів зростання, повномасштабна економічна криза принаймні цього року є малоймовірною.

Однак у Путіна немає ресурсів для нового великого наступу. Доходи Росії від газу суттєво впали, і світова ціна на нафту теж рекордно знизилася. Розрив між державними витратами (включно з величезними витратами на війну) і надходженнями збільшується, що змушує Росію вдаватися до “рейдерського нападу на свій суверенний фонд”. За минулий рік рубль втратив майже 40% своєї вартості. Китай купував російську нафту зі знижкою, але країна так і не постачила великої кількості озброєння.

Нині Путін, схоже, прагне відновити свою владу, керуючи жорстокими репресіями та чистками, але рано чи пізно російський президент втратить своє крісло. Світ повинен бути до цього готовий. З багатьох можливих наслідків крах порядку в країні з понад 4000 ядерними боєголовками був би жахливим. Глава РФ показав, що корумпована одноособова влада не підходить для керівництва цієї держави. Шлях повернення до порядку та розсудливості для Росії буде небезпечним, але поки Путін носить корону, а його солдати мріють про імперське правління над Україною, цей шлях не може навіть розпочатися.