Слова Високого представника ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Жозепа Борреля встигли спричинити неабиякий міжнародний скандал. У своїй колонці для “Європейської правди” Боррель написав, що під час зустрічі із президентом України Володимиром Зеленським сказав йому про те, що “Європа – не банкомат і не благодійна організація”. Після протестів з Банкової Боррель був змушений дезавуювати свою заяву і відкликати відповідний абзац зі статті.

Офіс президента може вважати зміну колонки Борреля своєю перемогою. Але, без сумніву, перемога ця – Піррова. Сам факт написання цього матеріалу, як і тези, які в ньому звучать, – безпрецедентні для європейської політики. І навіть редагування не здатне змінити сам факт надзвичайно жорсткої розмови, яка відбулася в кабінеті президента. Адже в публікації Борреля чорним по білому написано про згортання реформ, зокрема реформ, передбачених Угодою про асоціацію, про те, що влада не звертає уваги на численні кримінальні пригоди Ігоря Коломойського і не особливо прагне розслідувати факти насильства проти активістів.

Хай там як, але фраза про те, що “Європа – не банкомат”, увійшла до вжитку, а усвідомлення того, що влада згортає процес європейської інтеграції, не прибереш – пам’ять не відредагуєш.

Володимир Зеленський – далеко не перший український президент, який дивиться на Європейський Союз через призму радянського сприйняття, характерною особливістю якого є укорінений у всіх радянських людей штамп про те, що Україна є полем битви між Росією і Заходом. У цій парадигмі Україна сприймається як приз, сама наявність якого в західній сфері впливу вже є метою “ворогів Росії”, отже, приз цінний сам собою.

Ще однією особливістю цієї ущербної школи кремлівської політичної історії є міф про те, що метою умовного Заходу є бездонні ресурси України. Оцінка грошей як єдиної цінності в житті і сприйняття реальності через грошову перспективу – вельми характерна особливість пострадянських суспільств. І основа нерозуміння Європи широкими верствами населення та еліти.

Нерозуміння генези Європейського Союзу – своєрідна біла пляма пострадянської еліти, завдяки якій часто виникає враження, що європейці і керівники пострадянських країн нібито говорять один з одним на різних мовах. У наших широтах є переконання, що Європейський Союз формувався насамперед на основі “Союзу вугілля і сталі” і що в основі його лежали саме економічні інтереси. А всі слова про єдність, цінності та європейські мрії – всього лише виверт для лохів, завдяки якому таким же корисливим, як і пострадянським елітам, елітам європейським вдалося реалізувати глобальний економічний проєкт. І якщо так – то навіщо панькатися? Перейдімо відразу до суті, тобто до питання бабла.

Правда ж, як завжди, відрізняється від трактування на 180 градусів. Дійсно, “Союз вугілля і сталі” став функціональною лабораторією, в якій випробовувалися інтеграційні механізми майбутньої єдиної Європи. Однак цінності і мрія завжди стояли на першому місці. Перший концепт єдиної Європи належав перу польського вченого Войцеха Ястшембовського. Він зібрав свої 77 статтей, присвячених темі єдності європейського континенту, в одній роботі. Робота була опублікована в 1831 році і мала назву”Про вічний мир між націями”. І стала відповіддю на жахи війни, які пан Войцех спостерігав під час битви за Варшаву проти, до речі, російської царської армії. Подальші дослідження в цій темі проводилися італійцем Джузеппе Мазіні і були озвучені ним і великим письменником Віктором Гюго в ході засідання Міжнародного конгресу миру в Парижі в 1849 році. В основі всіх цих праць, які згодом стали фундаментом Європейського Союзу, лежали ідеї мирної Європи, чиє благополуччя полягає в умовах рівності і свободи народів, закріплених в конституції Європи та з загальноєвропейським сенатом, який повинен був погоджувати всі питання, що виникли в процесі співіснування.

Єдина Європа стала відповіддю народів і держав на дві руйнівні світові війни. Відповіддю на жахи війни. Відповіддю про те, що тільки спільні цінності, демократія і співіснування в рамках єдиного простору свободи можуть вберегти континент від подальших руйнувань.

Жозеп Боррель, як політик європейських масштабів, точно розуміє все описане вище. Це просто вшито в його голову на рівні підсвідомості. А Володимир Зеленський у своєму сприйнятті Європи не надто перегнав Віктора Януковича, який буквально виставив Україну на торги в 2012-2013 роках. А потім із подивом виявив, що в ЄС його сприймають, як Невловимого Джо з анекдотів. Раптом виявилося, що інтеграція в ЄС вимагає реформ і демократії, її треба заслужити, тоді як входження в сферу впливу Росії пов’язане виключно з отриманням грошової вигоди від Кремля в обмін за державний суверенітет.

Саме тому фраза про банкомат стала настільки скандальною. Фактично очільник європейської дипломатії показав, що він розуміє те, наскільки неповноцінно бачать Європу нинішні українські можновладці. І ця фраза, як батіг, вдарила по Володимиру Зеленському та його оточенню саме тому, що виявилася правдою.

Правдою настільки ганебною, що від цього сорому просто нікуди дітися. Раптом виявилося, що “не лохи” мешкають не тільки на вулиці Банковій, але й в Брюсселі. А чутки про те, що європейців можна легко розвести, виявилися дещо перебільшені.

А розуміння цієї правди необхідно не стільки Брюсселю, який не має жодних ілюзій щодо нашої еліти, скільки нам самим. Європа – дійсно не банкомат. Європа – це мрія. І Володимир Зеленський підриває цю мрію, право на яку українці відстояли своєю кров’ю під час Революції Гідності і в ході оборонної війни проти російського агресора.

Гарна новина полягає в тому, що Володимиру Зеленському нікуди діватися. Росія не дасть йому грошей, як Януковичу. Оскільки для Росії навіть такий умовний президент, як Зеленський – все одно не є своїм. Єдиною людиною, під яку Кремль міг би виділити гроші, є Віктор Медведчук. Однак для цього він повинен стати генерал-губернатором Малоросійського автономного округу. Чого, як ми сподіваємося, не станеться. Щодо Європи, МВФ і Вашингтона, то як раз вони готові надавати фінансову допомогу Україні. Готові виступити банкоматом, якщо тільки в такому вигляді їх поки сприймає українська влада. Але для використання свого рахунку борги за кредиткою необхідно буде погасити. Грошей за руйнування державних інституцій і згортання реформ не буде.

Тож Володимир Зеленський повинен буде відмовитися від загравання з олігархами і Москвою. Або не відмовитися і пожинати плоди свого вибору у вигляді масштабної політичної та економічної кризи. І втратити в процесі владу.

Головним же нашим завданням як суспільства є витравлювання із себе “совка”. Тому що стати справжніми європейцями ми зможемо тільки тоді, коли зрозуміємо, що мрія і цінності в сучасному світі завжди повинні стояти над грошима. І тоді гроші стануть просто побічним продуктом реалізації цієї мрії.