Про це мовиться у матеріалі CNN.

І, нарешті, наступ вразив тих, хто вважав брязкання ядерною зброєю оксюмороном у 2022 році, адже її застосування гіпотетично може призвести до повної руйнації для всіх на планеті.

Одначе, наразі Європі залишається мати справу з набором невідомих і неймовірних ще у січні. У CNN нагадали: армія, яка колись вважалася третьою за потужністю у світі, вдерлася до свого меншого сусіда, який рік тому досяг успіху в основному в галузі інформаційних технологій та сільського господарства.

Росія витратила мільярди доларів на модернізацію своїх збройних сил, але виявилося, що значною мірою це було удавання. Виявилось, що її ланцюжки постачань не функціонують вже за кілька десятків миль від її власних кордонів; що її оцінка України як такої, що відчайдушно прагне звільнитися від власного «нацизму», – це спотворений продукт лояльних  підлабузників, які годують президента – Володимира Путіна – тим, що він хотів почути в ізоляції від пандемії.

Росія також зустріла Захід, який зовсім не був розділеним і стриманим, а натомість був щасливий відправити частину своєї зброї на свій східний кордон. Західні чиновники також можуть здивуватися тим, що червоні лінії Росії, схоже, постійно зміщуються, оскільки Москва розуміє, наскільки обмеженими є її неядерні можливості. Нічого з цього не мало статися. Отже, що робить і до чого готується Європа тепер, коли вона це зробила?

Ключовим є те, наскільки несподівано об’єднався Захід. Попри розкол щодо Іраку та Сирії, а також часткове небажання витрачати 2% ВВП на безпеку, яких Сполучені Штати давно вимагали від членів НАТО, Європа та США говорять про Україну за одним сценарієм. Часом Вашингтон, можливо, видавався більш настороженим, і були автократичні викиди, такі як від Угорщини. Але зрушення відбувається в бік єдності, а не диспропорції. Це несподівано.

Заяви про те, що Росія вже програла війну, є передчасними, вважають у CNN. Є змінні, які все ще можуть призвести до патової ситуації на користь РФ, але зараз це видається малоймовірним.

Росія окопується на східному березі річки Дніпро на півдні України, і має перевагу в тому, що Донецька та Луганська лінії фронту на сході України знаходяться ближче до її кордону. І все ж виклики – величезні: погано навчені, примусово мобілізовані становлять 77 000 солдатів на передовій – і це згідно з оцінкою, озвученою Путіним. Він бореться за боєприпаси, і постійно відчуває відкриту внутрішню критику свого ланцюжка постачань взимку.

Тоді як українці воюють на своїй території, моральний дух – високий, а західна зброя стабільно надходить.

Перспективу поразки Росії видно у ширшій картині: вона зможе швидко перемогти слабшого противника.

Російські пропагандисти говорили про необхідність “зняти рукавички” після Харкова. Водночас російські військові десятиліттями боролися за відновлення хоча б подібності до рівного статусу з НАТО. І це, мабуть, ширша втрата для Кремля: роки зусиль, витрачених на відновлення репутації Москви як розумного, асиметричного противника зі звичайними силами підтримки, випарувалися приблизно за шість місяців безгосподарності.

Питання ядерної зброї все ще залишається актуальним, головне тому, що Путін регулярно на це посилається. Але навіть тут загроза Росії зменшилася. По-перше, НАТО надсилає недвозначні сигнали про руйнування, яке завдадуть його сили, якщо буде використано будь-яку ядерну зброю. По-друге, союзники Росії, Індія та Китай, швидко оцінили її програшну позицію та публічно застерегли Москву щодо ядерної риторики. Ймовірно, їхні приватні повідомлення були жорсткішими.

І, нарешті, у Москви залишається питання, відповідь на яке ніхто й ніколи не хоче знати: якщо її ланцюги постачання дизельного пального для танків за 40 миль від кордону не функціонують, то як вони можуть бути впевнені, що кнопка спрацює, якщо Путін досягне божевільної стадії, аби натиснути її? Немає більшої небезпеки для ядерної держави, ніж розкрити свої стратегічні ракети, без змоги відповісти.

Та попри відчутний занепад Росії, Європа не вітає епоху більшої безпеки. Заклики до збільшення витрат на оборону звучать голосніше, і до них прислухаються, навіть якщо вони звучать у той час, коли Росія, яка протягом десятиліть була визначальним фактором європейської безпеки, показала себе менш небезпечною.

Європа розуміє, що не може покладатися на Сполучені Штати – і їхні дикі коливання між політичними полюсами виключно в плані своєї безпеки.

Окрім цього, Європа знає, що має негайно позбутися залежності від російського газу, а вуглеводнів – загалом у довгостроковій перспективі, оскільки економічна залежність від викопного палива диктаторів не може забезпечити довгострокову стабільність.

Отже, як Захід ставиться до Росії, яка зазнала колосальних втрат в Україні і повільно в’яне економічно через санкції? Боятися слабкої Росії чи просто слабкості? Це невідомість, з якою Захід має боротися. Але це вже не таке страшне питання, визнають у CNN.

Понад 70 років росіяни та Захід тримали світ під владою гарантованого взаємного знищення. То справді був мир, заснований на страху. Але страх перед Москвою поступово згасатиме, а разом із ним – і ризик прорахунку. Це також породжує менш жахливу перспективу: Росія, як і багато автократій до неї, може згаснути, підірвана власною незграбною залежністю від страху всередині країни.

Виклик Європи зараз полягає в тому, щоб мати справу з Росією у стані хаотичного заперечення, сподіваючись, що вона перейде у стан керованого занепаду.