Аналіз опублікований у колонці британського видання The Guardian.

Нещодавні просування Росії на Донбасі спричиняють неминуче запитання: чи буде тактика, яку застосував там Кремль, шаблоном для майбутніх наступів.

З повідомленнями про велику кількість військ, артилерії та ракетних систем, які збираються через кордон поблизу російського міста Курськ – у районі, що межує з Сумською областю, – це актуальне питання.

Хоча багато хто говорить про повільний темп наступу Росії на Донбасі, швидкість територіального завоювання не є єдиним показником.

Російська тактика, яка сформувала битву на Донбасі, також поставила перед захисниками України жорстоку дилему – утриматися на тлі втрат, які швидко зростають, або відійти та ризикувати надати ворогу імпульс.

Мабуть, перше і найактуальніше питання – якщо російські сили повністю візьмуть Сєвєродонецьк – чи намагатимуться вони потім перетнути річку Сіверський Донець, після того, як спроби переправи в решті місць були зупинені українською артилерією зі значними втратами технічними та живої сили.

Незалежно від того, чи намагатимуться російські сили перетнути річку Сіверський Донець – природний бар’єр – у Сєвєродонецьку чи в іншому місці України, російські війська, схоже, готуються до нового поштовху далі на північ на тлі доказів того, що вони перегруповуються поблизу українського міста Ізюм для відновлення, їх зупинили зусилля проти Слов’янська, відновивши залізничний міст під Куп’янськом, щоб полегшити переміщення військ і техніки в цей район.

Складніше оцінити рівень виснаження обох сторін і який вплив це матиме на подальші наступи та спроможність  України захищатися та контратакувати. Дедалі більше неочевидних фактів свідчать про те, що Україна зазнала великих втрат під час недавніх боїв на сході, в основному від осколків, і є повідомлення про проблеми з обладнанням та постачанням.

Що цілком може бути правдою, так це те, що, попри докази свіжої підготовки Росії, складність бойових дій і великі втрати можуть обмежити амбіції Росії за межі контролю над Донбасом, півднем і його ключовою береговою лінією.

“Після майже ста днів війни”, — писав Майкл Кларк з Королівського інституту об’єднаних служб у Times, “російський наступ на Україну нарешті починає виглядати послідовнішим, якщо ще не стратегічно мудрим чи стійким”.

Проте, передбачивши тривалу війну, колишній австралійський генерал Мік Раян  у своєму дослідженні поточної військової позиції та ймовірних траєкторій заперечив думку про те, що Росія або Україна були близькі до виснаження.

“У квітні та на початку травня, після перемоги України в битві під Києвом, до українських військових наративів прокрався певний тріумфалізм. Але, як нещодавно показали росіяни, концентруючи свої сили на менших регіонах України, вони можуть генерувати тактичні перемоги”, – наголосив він.

“Жодна зі сторін, що воює, не продемонструвала здатність нанести стратегічно вирішальний удар по іншій. Попри те, що українці демонструють перевагу у глобальному впливі, стратегії та лідерстві, росіяни продовжують генерувати бойову міць для нападу на них на сході. Попри те, що росіяни та українці втрачають людей та техніку сотнями (якщо не тисячами), жодна з них не є виснаженою. У росіян є запаси живої сили та техніки. Україна має купу військової допомоги, яка тече через її кордони”, – додав Мік Раян.

Попри продовження російських обстрілів навколо Харкова та на півдні навколо Херсона, де застопорилися ЗСУ у спробах контрнаступу, російська мета в обох цих районах – за словами українського генерального штабу – полягає в тому, щоб зміцнити оборону та лінії постачання та роз’єднати українські сили.

Однак, як припускає американський аналітичний Інститут вивчення війни: “російські просування залишаються обмеженими й навряд чи збільшуватимуться в найближчій перспективі, особливо оскільки російські сили продовжують віддавати пріоритет нападам на Сєвєродонецьк ціною інші напрямки зусиль”.