3 серпня Адміністрація морських портів України оголосила конкурс з підняття і евакуації затонулого танкера Delfi в Одесі. Тижнем раніше та ж Адміністрація заявила, що  підйом танкера відбудеться не раніше вересня, експерти радяться, як це зробити, а турецька компанія пропонує розрізати танкер і дістати його частинами.

Танкер Delfi лежить на одеському пляжі «Дельфін» з 22 листопада 2019 року, і декілька спроб прибрати його звідти завершились фіаско.

Президент Зеленський ставив місцевій владі дедлайн по танкеру до 20 липня. Втім, виявилось що державним структурам перейшло право на підйом Delfi лише із 27 липня, а новий етап робіт по судну призначили аж на 5 жовтня. Уже колишній власник танкера хіба що зміг виправдатись в Телеграмі, що роботи по підйому не вдались через неякісні троси: за паспортом вони мали тягову силу в 63 тонни, а по факту – лише 4 тонни.

Міністр Криклій взявся обіцяти, що роботи по Delfi відновлять в кінці серпня

Виходить, що ледь чи не вся наша держава не може впоратись із підйомом достатньо невеликого танкера масою в 2 тисячі тонн, з якого постійно витікає пальне на пляж. При тому що в ту саму Одесу регулярно приходять судна тоннажністю в 50 тисяч тонн і вище.

Ситуація виглядає патовою, але до її вирішення можна знайти «нетрадиційний» підхід. Тобто – раз уже АМПУ запустила тендер по підйому Delfi, то очікувану вартість цього торгу слід виставити так, щоб підрядник зміг легально заробити на цих роботах. Розробникам проекту робіт по підйому суден слід дати той же рівень пошани, який президент Зеленський уже пообіцяв розробникам вакцини від Covid-19. І при цьому – зняти усі можливі бюрократичні перепони, які можуть завадити «прибиранню» судна із пляжу.

Звісно, набір таких пропозицій виглядає аж занадто в дусі «зеленої» влади, що ні разу ще не проводило до хороших наслідків. Але ці всі речі саме в такій комбінації спрацьовували і в набагато складніших операціях по підйому суден.

Вперше – коли у 1925-1932 роках британцям було потрібно підняти 9 лінкорів затопленого німецького «Флоту відкритого моря». Кожен з цих кораблів мав масу від 28 тисяч тонн до 35 тисяч тонн. Технологій по підйому таких посудин в той час просто не існувало, і справу з мертвої точки справді зрушили фактори комерційної вигоди та медійної слави.

Флот на дні моря

Передісторія цієї справи, коли британці «з нуля» мусили піднімати важкі лінкори, була такою. «Флот відкритого моря» – це були ВМС Німеччини в Першу світову війну. За умовами перемир’я, в листопаді 1918 року німці мали погодитись на те, щоб їх кораблі інтернували британці (тобто поставили під охорону на свої бази, але на кораблях лишався німецький прапор). І так Британії перейшло понад 70 бойових кораблів свого переможеного противника, зокрема 11 лінкорів. Німецькі моряки на цих кораблях не хотіли допустити ганьби, щоб їх флот перейшов ворогові. Тому 21 липня 1919 року німці затопили свій «Флот відкритого моря» на головній британській базі Скапа-Флоу: моряки просто відкрили на своїх кораблях кінгстони – спеціальні отвори в днищі. Британці завадити затопленню німецького флоту у більшості випадків не встигли, так на морському дні опинились 50 кораблів, зокрема усі лінкори.

В результаті Туманний Альбіон отримав дещо дивну ситуацію. З однієї сторони, затоплений «Флот відкритого моря» наче і не заважав судноплавству та не загрожував екології, тому піднімати ці кораблі не було особливого резону.

З іншої сторони, затоплений «Флот відкритого моря» по суті запрудив значну частину головної бази флоту Британської імперії. Окрім того, британцям не давав спокою той факт, що це ж на морському дні лежить майже півмільйона металобрухту, у вигляді німецьких кораблів. Хоч цей металобрухт напевне поржавів, але він був все одно потрібен в країні, яка відновлювала свою економіку після Першої світової війни.

В експертів британського Адміралтейства був «залізний» аргумент не займатись підйомом затоплених німецьких кораблів – бачте, нема технологій для проведення таких робіт. Тому «Флот відкритого моря» пролежав на дні Скапа-Флоу із 1919 по 1925 роки (тобто 6 років), поки не знайшовся підрядник на цю справу. Його звали Ернест Френк Кокс, і він був торгівцем металобрухту.

Його основним «товаром» до цього часу були якраз списані кораблі британського флоту. А ідея взятись за підйом флоту із Скапа-Флоу Коксові спала на думку після жартівливої фрази його партнера – мовляв, там же «стільки металобрухту лежить». Задум виглядав зовсім авантюрним, але Кокс зміг його довести до кінця, завдяки чому став «Ілоном Маском» свого часу по підйому кораблів у складних умовах.

Підйом догори дном

Британське Адміралтейство не стало вимагати в бізнесмена жодних ліцензій на проведення робіт, чи ж вимагати погоджувати із відомством час та умови підйому кораблів. Чиновники Британського Адміралтейства просто дали Коксові прочитати заключення своїх експертів, що начебто кораблі із дна Скапа-Флоу підняти не можливо, та із чистою совістю продали за 40 тисяч фунтів (за тодішнім курсом) право на самі кораблі та на їх підйом.

Другий важливий момент – у обох сторін цієї історії був прямий комерційний інтерес запускати роботи по підйому кораблів. Хоч німецькі лінкори і лежали на дні Скапа-Флоу, а значить були власністю Британського Адміралтейства, відомство з цим «майном» нічого зробити не могло. Тому по суті – «з повітря» отримало ті самі 40 тисяч фунтів стерлінгів від Кокса. Сам Кокс вважав, що купив в Адміралтейства кораблі буквально за копійки: мовляв, якщо їх підняти та довести в док на розбірку, металобрухт буквально від одного лінкора дасть прибуток в сотні тисяч фунтів стерлінгів.

Третій важливий момент –медійна слава. Ернест Кокс у своїх спогадах бідкався, що вся епопея з підйомом німецьких лінкорів дала йому прямий збиток в 10 тисяч фунтів стерлінгів, або близько 5% від загальної вартості усіх робіт.

Оскільки бізнесмен керував усіма роботами, то не міг займатись операційним управлінням свого основного бізнесу з продажу металобрухту. Але непряма вигода Кокса від цієї епопеї була величезна: попри усі можливі кризи, попит в Британії на металобрухт був високим. І цей товар у фірми Кокса купували активно, на хайпі «власник бізнесу – герой преси, бо веде небачену досі операцію по підйому кораблів». І на той час, коли Кокс завершив свою епопею з кораблями, то став мільйонером (а починав дрібним торгівцем). А хайп цей був цілком заслуженим, бо бізнесмен сам із своїми помічниками розробляв технологію робіт по кожному кораблю, без жодних експертів Адміралтейства.

А «картинка» підйому кораблів була взагалі ефектна. Наприклад, піднятий лінійний крейсер «Зейдліц» доплив у док догори дном. А останнім піднятим кораблем був найбільший німецький лінійний крейсер «Гінденбург» масою в 35 тисяч тонн.

Хто отримає лаври перед виборами

Минулого року нідерландська компанія Jan De Nul використовувала новий для себе метод підйому затонулих суден, щоб підняти норвезький фрегат Helge Ingstad, який затонув в листопаді 2018 роки після зіткнення з танкером. Для цього синхронно використали чотири крани на двох розташованих поруч судах.

Навряд чи в Україні все буде так красиво, хоча подивитись на спроби підйому танкера на пляж вже збираються сотні одеситів.

Епопея з підйомом Delfi, скоріше, нагадує змагання за те, хто заплатить на підйом. До  25  червня це мав зробити все ж власних судна, якого підозрюють в нелегальному бізнесі.

Але, чим ближче місцеві вибори, питання підйому також отримує додаткову ціну, хто буде героєм чи хто отримає електоральні мінуси від одеситів за танкер.

Не дарма ж Геннадій Труханов особисто пірнав вивчати пробоїни танкера.

Під час приїзду Зеленського представник судновласника заявив, що той ще взимку готовий був зробити це, але «місто зарубало» цю ідею і не дало порізати танкер.

«Міська екологія на комісії не дала нам його порізати, тому ми почали шукати компанії, які можуть не різати, а відвезти», – зазначив представник власника.

У свою чергу Геннадій Труханов підкреслив, що, коли сталася аварія, саме міська водолазна служба врятувала трьох осіб екіпажу, тому що інші служби відмовилися це робити.

У відповідь голова області Куций перебив його і заявив, що це була командна робота і тут немає заслуги тільки міської влади. Труханов ж наполіг на своєму, заявивши, що «це було саме так і підтвердження є».

Що стосується екологів, які відмовили судновласникам, то мер зазначив, що «вони шукали, як дешевше».

«Їх не цікавить ні Україна, ні Одеса, ні пляжі. Наша позиція, що це судно здійснювало злочин в територіальних водах України, займалося чорним бункеруванням, тому що довгий час не могли визначити навіть під яким прапором воно плавало», – повідомив Труханов, чим викликав обурення представника власника.

До речі, кому належить судно досі не відомо. Його можливим реальним власником називають депутата від Партії регіонів Олега Ковтунова.

Власне ця суперечка і змусила Зеленського сказати свою фразу про «імпотентну владу».

І навіть оголошений тендер не означає, що і наступну зиму танкер проведе на пляжі Дельфін, будучи декорацією для селфі.