Що таке СЕС та чому її ліквідували?

Санітарно-епідеміологічна служба дісталася Україні у спадок від Радянського союзу. Там із 1920-х років ця служба реагувала на виклики свого часу: епідемії та антисанітарію, адже люди масово хворіли та помирали від інфекційних хвороб. Світ змінився: з’явилися вакцини, антибіотики. Інфекції перестали бути такою проблемою, як раніше, натомість головною причиною смертей стали неінфекційні захворювання, викликані способом життя, звичками та чинниками довкілля. У незалежній Україні СЕС стала асоціюватися із корупцією, адже до її повноважень належали різноманітні перевірки та видачі дозволів. У 2014 році Кабінет Міністрів у рамках оптимізації розформував СЕС, а згодом ліквідував її зовсім. Але функції служби нікуди не поділися: їх розділили між Державною екологічною інспекцією, Державною службою праці, Державною службою з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Міністерством охорони здоров’я (МОЗ), при якому згодом створили Центр громадського здоров’я (ЦГЗ).

“Так, СЕС ліквідована, але її функції – ні. Ми їх чесно поділили. У нас була зустріч із єврокомісаром із безпеки їжі та охорони здоров’я. Він пояснив: за те, що від поля до столу, відповідає Міністерство агрополітики, за все, що далі – охорона здоров’я. Власне зараз ми законодавчо ділимо відповідальність, бо є певні непорозуміння. Ми дійшли консенсусу, повністю ліквідували контрольну, інспекційну та дозвільну функції, які виконувала СЕС. Можливо, 100 років тому, на етапі створення цієї системи, метою було запобігти отруєнням, інфекціям та іншим проблемам. Але так сталося еволюційно, що вона переросла в тотальну корупцію. Тому ми хочемо перейти до цивілізованого світу, навчити виробників продукції і населення бути відповідальними. Звичайно, існуватиме епіднагляд, санітарні лікарі будуть включатися в розслідування інцидентів, але такої функції, коли інспектор приходить і каже: “Покажіть, де у вас стоїть холодильник і що ви їсте”, не буде”, – пояснювала у 2016 році заступниця міністра охорони здоров’я Оксана Сивак.

Питання епідемічного нагляду МОЗ, відповідно до компетенції, забрало собі, зараз ними опікується ЦГЗ. “Ці питання передбачають встановлення причинно-наслідкових зв’язків між факторами, які впливають на здоров’я населення, і самим здоров’ям. Міністерство перед урядом це обґрунтувало і чітко визначило, що ця функція може бути виключно компетенцією органу, який формує політику у сфері охорони здоров’я. Було внесено зміни, і питання епіднагляду було передано до МОЗ. Далі МОЗ поступово робить інші кроки: забирає майнові комплекси СЕС у вигляді лабораторних центрів у свою сферу підпорядкування. Для чого: щоб провести аудит системи, визначити, які лабораторії потрібні, щоб забезпечити біологічну безпеку нашої країни як складову національної системи безпеки. Ви знаєте, що робиться у світі, виключати біологічний тероризм неможливо, система повинна бути готова”, – розповідав Віктор Ляшко, який у 2016-му був керівником ГО “Інфекційний контроль в Україні”, а зараз заступник міністра охорони здоров’я та головний санітарний лікар.

У Грузії аналогічно відбувся перехід функції епідемічного нагляду до ЦГЗ. Колишня очільниця ЦГЗ Грузії Ната Аваліані зазначає, що центри громадського здоров’я – це не адміністративні органи, а інтелектуальні осередки для планування програм та ухвалення стратегічних рішень. “Що стосується інспектування і контролю – вона (СЕС – ред.) не гарантує, що через тиждень після перевірки той, кого перевіряли, не поверне все, як було, не кажучи вже про корупцію. Інспекційно-контрольна функція просто неефективна. Є інші механізми захисту споживачів. Після ліквідації СЕС у Грузії не сталося спалаху хвороб. Її функції так само були розділені зі службою безпеки харчових продуктів. У нас на місцевому рівні існують центри громадського здоров’я, ними керує ЦГЗ. Сучасна епідеміологія відрізняється від того, що вчили у радянських вишах”, – каже експертка.

Хто намагається відновити СЕС?

Наприкінці 2019 року в китайському місті Ухань стався спалах коронавірусу COVID-19. Дуже швидко хвороба вийшла за межі Китаю – на неї захворіло вже понад  98 тис. людей, із них 3,3 тис. померло. Українська система охорони здоров’я також почала готуватися до можливої епідемії – визначати госпітальні бази, куди повезуть хворих, забезпечувати їх необхідними матеріалами, навчати персонал. У зв’язку із загрозою коронавірусу Рада національної безпеки та оборони (РНБО) рекомендувала МОЗ відновити діяльність санітарно-епідеміологічної служби. Заодно МОЗ відновив посаду державного головного санітарного лікаря – ним став заступник міністра Віктор Ляшко, який і до того виконував усі ці обов’язки – спілкувався із журналістами та координував роботу органів влади щодо реагування на коронавірус. Він же заявляв, що про відновлення СЕС як держоргану не йдеться.

“Ми збираємося відновлювати не санітарно-епідеміологічну службу, а систему готовності до реагування, зокрема на епідеміологічні небезпеки, радіологічні небезпеки, небезпеки, пов’язані з токсикологічним характером. Це буде комплексний підхід, тому відновлювати СЕС не будемо, але систему, яка буде забезпечувати епідеміологічний нагляд і реагування, — так. І вона буде відновлена найближчим часом”, – розповів Віктор Ляшко 24 лютого. Першого хворого на коронавірус в Україні виявили 3 березня.

А 4 березня Верховна Рада відправила у відставку прем’єр-міністра разом із більшістю міністрів. Втратила посаду й очільниця МОЗ Зоряна Скалецька, яка на той момент перебувала у добровільній обсервації в Нових Санжарах разом із евакуйованими з Китаю туристами. МОЗ очолив відомий дитячий хірург Ілля Ємець, який за президентства Віктора Януковича вже обіймав цю посаду близько пів року.

Наступного ж дня він заявив, що СЕС буде відновлена. “Ми відновлюємо систему протиепідемічного захисту України. Сьогодні прем’єр-міністр погодив моє прохання поновити Державну санітарно-епідеміологічну службу, яка була зруйнована протягом останніх декількох років. Розпочнемо з відновлення посади першого заступника міністра охорони здоров’я – головного державного санітарного лікаря України”, – сказав міністр в ефірі “1+1”.

Зазначимо, що схожі ідеї були й у Скалецької. У МОЗ збиралися робочі групи, які працювали над створенням центрів контролю і профілактики хвороб за аналогією з Centers for Disease Control and Prevention (CDC) у США. Проте ця робота, схоже, нічим не завершилася.

“За Скалецької з’явилася ініціатива створення центру контролю і профілактики захворювань, але я ніколи не підтримував її, це була одна з причин, чому я звільнився. Говорячи про створення центрів контролю за захворюваннями, наші урядовці інколи видають дійсне за бажане. Тобто вони посилаються на досвід Європи чи США, де центри контролю за захворюваннями не мають власне функцій контролю. Вони є експертними структурами, які завдяки експертизі, професіоналізму та довірі громадян користуються повагою. Але це не питання страху, який формується через те, що вони можуть запроваджувати певні заходи. Це була основна і принципова дискусія, але вона померла, і я не знаю, чи міністерство її відновило”, – розповів “Буквам” колишній генеральний директор Центру громадського здоров’я Володимир Курпіта.

Кому потрібен ще один орган контролю?

Діяльність санітарно-епідеміологічної служби та головного санітарного лікаря регулюється чинним Законом “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”. Там йдеться про те, що в разі введення в Україні чи на окремих її територіях надзвичайного стану головний санітарний лікар звертається до Кабміну з пропозицією встановлення карантину. Водночас реагування на надзвичайні ситуації прописане в Кодексі цивільного захисту. Володимир Курпіта зазначає, що між цими законами існують суперечності.

“Власне кажучи, якщо послуговуватися Кодексом, то в подальшому всі речі, які стосуються обмежувальних заходів чи реагування на надзвичайні ситуації (а епідемія – це різновид надзвичайної ситуації), покладаються на відповідні урядові або місцеві органи, які повинні реагувати під головуванням прем’єр-міністра чи очільника області”, – пояснює він.

На його думку, дискусія навколо відновлення СЕС ілюструє відкат децентралізації та вертикалізацію влади. “Повноваження регіонів, думаю, з часом зійдуть нанівець. Через це центральній владі потрібні контролюючі органи, які будуть від імені уряду здійснювати контроль і всіх незгодних якимсь чином штрафувати, пресувати. СЕС стає однією з таких ланок”, – говорить він.

Крім того, каже Курпіта, це спосіб знайти винного у проблемах у разі потреби. “Умовно кажучи, в будь-якому разі залишаться проблеми з інфекційними хворобами, продовжаться отруєння, є проблеми з водопостачанням, тому будуть спалахи захворювань, пов’язаних із водою, все одно залишається проблем з повітрям, і люди будуть скаржитися. Влада собі створює з одного боку монстра, а з іншого – хлопчика для биття, якого завжди можна буде показати суспільству як винного. Буде винен головний державний санітарний лікар чи СЕС, але не влада. У режимі вертикалі це буде зручно й вигідно”, – зазначає він.

Проте зарано робити висновки, адже новий міністр лише отримав своє крісло, і незрозуміло, чи будуть за гаслами конкретні кроки. Невідома й команда пана Ємця, оскільки в міністерстві, крім працівників Скалецької, залишається частина фахівців, яких привела Уляна Супрун, до цієї категорії можна зарахувати й головного санітарного лікаря. Найближчі підписи та призначення покажуть, стане відновлена СЕС аналогом американського CDC чи черговим органом вертикального контролю.