В Україні вже є механізм боротьби з дезінформацією — медіаюрист

Про це йдеться в його статті, розміщеній на сайті ІМІ.

Медіаюрист зазначає, що останнім часом чиновники активно розробляють законопроєкти, спрямовані нібито на запобігання поширенню дезінформації в українському суспільстві та забезпечення безпеки суспільства від помилкових рішень, прийнятих внаслідок поширення такої інформації. Свою позицію вони обґрунтовують тим, що нібито наразі процедур реагування на поширення дезінформації немає. Однак це, стверджує Сафаров, і є приклад дезінформації.

“Посадовці обґрунтовують таке розроблення тим, що нібито в чинному законодавстві України немає процедур реагування на поширення дезінформації. Однак таке твердження з боку посадовців є якраз прикладом дезінформації, тобто неповної інформації із суспільно важливих питань, поширення якої може призвести до хибних рішень. Насправді чинне законодавство України передбачає реагування на поширення дезінформації, просто не використовує самого слова “дезінформація”. Проте в законодавстві прописано процедури реагування на поширення неправдивої і недостовірної інформації”, — пише медіаюрист.

Крім того, Сафаров наголосив, що реагування на такі випадки розділене на три рівні в залежності від ступеня суспільної небезпеки.

Цивільно-правова відповідальність за поширення дезінформації

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної й моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Докладніше  процедура описана в Цивільному кодексі України, Законі України “Про інформацію” та інших документах.

Так ст. 278 Цивільного кодексу України надає суду право заборонити поширення такої шкідливої ​​інформації в газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе — вилучити тираж газети, книги й т .п. для його знищення.

“Ця процедура реагування стосується будь-якого способу поширення інформації, незалежно від того, поширюється вона через зареєстроване ЗМІ або в інтернеті за допомогою соцмереж тощо”, — підкреслив медіаюрист.

Адміністративна відповідальність за поширення дезінформації

Передусім все це стосується телебачення і радіомовлення, за якими існують спеціальні процедури державного контролю, виписані в Законі України “Про телебачення і радіомовлення”. Зокрема, стаття 7 цього закону містить для телерадіоорганізацій ряд обмежень в діяльності.

Наприклад, для телерадіоорганізацій заборонено поширення інформації, що охороняється законом, закликів до насильницької зміни конституційного ладу України або розв’язування війни, пропаганда війни, розпалювання ненависті, демонстрація насильства і програм, де пропонуються послуги з ворожіння або нетрадиційної медицини та ін.

Крім цього, Законом України “Про кінематографію” заборонена трансляція телепередач, виготовлених після 1 серпня 1991 року, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їх окремих дій, які виправдовують або визнають правомірною окупацію території України. Забороняється та показ фільмів, телепередач, де бере участь особа, внесена до переліку таких, що створюють загрозу нацбезпеці.

Відповідно до закону, за поширення такої інформації Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізації або провайдеру програмної послуги такі санкції:

• оголошення попередження;
• стягнення штрафу;
• анулювання ліцензії на підставі рішення суду за позовом Національної ради.

Крім цього, за поширення закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України, пропаганду війни, розпалювання ненависті, поширення порнографії, популяризацію комуністичного і нацистського тоталітарних режимів або пропаганду держави-агресора, виправдовування окупації українських територій і поширення інформації, яка шкодить чиєї -або репутації, і ін. адміністративна відповідальність передбачена і для друкованих ЗМІ. Зокрема, відповідно до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, суд вправі заборонити випуск друкованого видання.

Також до адміністративної відповідальності можна притягнути й персонально журналіста або блогера, якщо він займається поширенням чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, незалежно від способу такого поширення (усно, через соцмережі в інтернеті, за допомогою розвішування інформації в громадських місцях тощо.). Згідно зі статтею 173-1 КпАП такі дії призводять до накладення штрафу від 170 до 255 гривень або виправних робіт на строк до 1 місяця з відрахуванням 20% заробітку.

Кримінальна відповідальність за поширення дезінформації

Кримінальна відповідальність передбачена за поширення інформації (незалежно від її правдивості чи хибності), яка має на меті  заподіяння шкоди суспільству в цілому.

Зокрема, Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність фізичних осіб за:

• публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ст. 109 КК);
• завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інші дії, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками (ст. 250);
• порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК);
• розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168);
• розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232).

На думку медіаюриста, цих засобів реагування достатньо, щоб боротися з дезінформацією як з явищем.

“Таким чином, наявне станом на початок лютого 2020 року законодавство України вже передбачає всі необхідні і достатні засоби реагування з боку державних органів на поширення дезінформації як явища, без створення додаткових наглядових органів, без створення додаткових організацій, що фінансуються з державного бюджету, без створення додаткових обмежень для свободи слова в Україні. Те, що часто уповноважені державою посадові особи не використовують передбачених законом правових механізмів не вирішиться ухваленням нового закону. Ця проблема може бути вирішена лише через навчання відповідних посадовців і притягнення їх до відповідальності за бездіяльність у випадках, коли вони були зобов’язані вжити певних заходів”, — підсумував Сафаров.