Місцеві вибори стартували формально. Головною темою, що обговорювалася в зв’язку з їхнім початком, стало висунення на чолі списку “Європейської Солідарності” до Київради дружини п’ятого президента Марини Порошенко. Водночас майже непоміченою пройшла інша новина, значно важливіша для розуміння поточного моменту. А саме – новина про те, що партію влади до Одеської облради поведе нинішній міністр охорони здоров’я Максим Степанов.
За обома цими новинами ховається політичний розрахунок. Вибір Марини Порошенко раціональний у тому сенсі, що за відсутності власне кандидата в мери, прізвище Порошенка на чолі списку здатне електорально підтримати рейтинг “ЄС” у Києві. Новина ж про Степанова більш симптоматична. Здавалося б, таке пониження у статусі можна було б трактувати як визнання профнепридатності міністра. З огляду на те, наскільки медична система виявилася неготовою до розвитку епідемії, ця версія виглядає логічною. Половину Фонду з боротьби з коронавірусом закопали в дороги. Немає додаткових відділень для прийняття хворих. Не створено систему масового доступного тестування. Загалом боротьбу з епідемією провалено. І здавалося б, логіка говорить на користь версії про примусово-добровільне заслання Степанова в Одесу.
Але коли йдеться про нинішню владу, не варто забувати про те, що логіка – безсила. Сам президент Володимир Зеленський, напевно, не розуміє гостроти ситуації, перебуваючи у своєму паралельному світі, в якому він все ще носить на своїх грудях золоту медаль за боротьбу з епідемією. Саме тому рішення щодо Степанова – це симптом іншої хвороби. Далеко не тієї, від якої зараз масово страждають українці. А тієї, яку влада вповні відчуває на собі – хвороби тотального розчарування українців у Зеленському. Висування Степанова – це просто симптом. Ознака кінця епохи нових облич. Падіння рейтингу Зеленського та його партії (а згідно з останніми опитуваннями, “Слугу народу” на місцевих виборах готові підтримати лише 16% виборців), ставить перед владою непідйомне в нинішніх умовах завдання – перехід з режиму відео й хайпу, який генерує одна людина, в режим системної політичної боротьби.
Сама концепція “Слуги народу” як партії-додатка до особистості Зеленського, обумовлює поточну кризу і призводить до судомних спроб пошуку хоч якихось зрозумілих для місцевого виборця облич. Ситуація загострюється тим, що весь рік Володимир Зеленський займався системною війною з місцевими елітами.
Спроби підірвати децентралізацію і показові, але згаслі кримінальні справи проти авторитетних мерів грають з партією влади злий жарт. Зеленський залишається віч-на-віч з народом, без реальних структур і реальної можливості вести хоч якусь скоординовану партійну політику. Звичайно, історія про те, що на хайпі та харизмі можна отримати владу, але не втримати – цілком кармічна. Однак таке послаблення партії влади веде до ще одного наслідку. Вкрай поганого для України як держави.
Без шансу на монобільшість у місцевих радах Банкова буде змушена блокуватися і йти на політичні союзи. Якими можуть бути ці союзи, видно хоча б з голосування за конкурсну комісію Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, проти чого різко виступали наші міжнародні партнери.
Членів комісії обрано голосами “Слуги народу”, ОПЖЗ і депутатами Коломойського. Рішення це настільки скандальне, що може поставити крапку у макрофінансовій допомозі для України та спровокувати навіть скасування безвізового режиму.
Чим більше Зеленський воює з проукраїнською опозицією і громадянським суспільством, чим більше божевільних ідей виникає у його оточення щодо мирного процесу, тим сильніше це зближує президента з проросійськими силами.
І союз з п’ятою колоною в місцевих радах може стати початком узаконеного союзу Зеленського з друзями Кремля. Шляхом такого союзу Банкова може хотіти стабілізувати ситуацію. Однак в разі формалізації цих відносин такий союз цілком може стати справжньою коаліцією хаосу. І спровокувати гостру фазу політичної кризи.
