Зараз Олександр Дубінський намагається переконати всіх, хто ще готовий його слухати, у тому, що у вибори в США він не втручався, що з Андрієм Деркачем (якого США прямо називають російським агентом) ніяк не пов’язаний, що стосунку до так званих “плівок Деркача” він не мав… Однак, лише кілька місяців тому Олександр робив усе можливе, щоб його участь в цій історії була якомога більш помітною. Саме завдяки його власним зусиллям зараз можна відновити всю хронологію подій. Іронічно, чи не так?

Співпраця Олександра Дубінського з Андрієм Деркачем розпочалася у жовтні 2019 року, коли вони зареєстрували у Верховній Раді проєкт постанови про створення тимчасової слідчої комісії ВР “для розслідування фактів міжнародної корупції за участі вищих посадових осіб держави”. Про Байдена тоді ще не йшлося прямо, планувалось розслідування діяльності НБУ та Мінфіну, “а також інших протиправних дій, вчинених під впливом міжнародних чинників та незаконного лобіювання окремими представниками міжнародних організацій та урядів іноземних країн”. Словом – ті ж самі “соросята” та “зовнішнє управління” лише  мовою не телеграм-каналу, а офіційного документа. Ця постанова змогла навіть пройти комітет (після виправлення помилок), але до сесійної зали так і не дійшла.

Доки згадана постанова блукала коридорами Ради, Олександр Дубінський та Андрій Деркач провели пресконференцію 20 листопада 2019 року,  під час якої звинуватили ряд посадових осіб у виведенні коштів з України. На цій пресконференції Олександр Дубінський вже прямо заявив, що Хантер Байден, начебто, отримував в Україні кошти через компанію Burisma. Ну і за компанію звинуватив ряд посадових осіб у незаконному виведенні коштів з України.

Окрім пресконференції на сайті Олександра Дубінського був опублікований матеріал, в якому повторювались ті ж самі тези, які були озвучені того ж дня.

На пресконференції Дубінського і Деркача запитали про те, чи зустрічались вони з представниками США щодо інформації, озвученої під час пресконференції, зокрема Руді Джуліані, “особистим юристом Трампа”. І хоч обидва заперечили як факт обговорення, так і наявність стосунків з Джуліані, вже 5 грудня 2019 року Дубінський опублікував фото з останнім, додавши, що розповів людині з близького кола Трампа про такі важливі для того питання, як створення тимчасової слідчої комісії у Верховній Раді України. Тоді ж з Джуліані зустрівся й Андрій Деркач. А за день до того The New York Times повідомила, що метою приїзду Джуліані в Україну був збір інформації, яка б могла допомогти Трампу при розгляді питання щодо його імпічменту (першого), зокрема, зустріч з прокурорами, які займались компанією Burisma, одним з яких був Костянтин Кулик – сусід Дубінського по санкційному списку.

За дивним збігом обставин, приблизно в той самий час у США почався тиск на Хантера Байдена, від якого вимагали оприлюднити інформацію про його доходи за останні 5 років, начебто для розрахунку суми аліментів. Справа дійшла навіть до зламу електронної пошти компанії Burisma, в чому підозрювали російських хакерів. Також варто згадати, що за словами посла США в Євросоюзі Гордона Сондленда, розслідування «справи Байдена» було умовою особистої зустрічі Трампа з Зеленським, а сам Джуліані наполягав на розслідуванні стосовно Байдена та його діяльності в Україні. Ідею з розслідуванням просували і деякі сенатори від Республіканської партії, вимагаючи допитати щодо справ Байдена в Україні ще одного лауреата санкційного списку – колишнього чиновника Генпрокуратури та посольства США в Україні Андрія Теліженка. Мабуть, не варто нагадувати, що сплеск цієї активності відбувався на фоні початку президентської виборчої кампанії у США.

Однак, повернімось до нашого героя. 19 травня 2020 року напарник Олександра Дубінського Андрій Деркач провів ще одну пресконференцію, цього разу напряму звинувативши Джо Байдена у втручанні у внутрішні справи України шляхом тиску на тодішнього президента Петра Порошенка. Замість Олександра Дубінського пресконференцію своєю присутністю благословляв експрокурор Костянтин Кулик, однак сам Дубінський осторонь не залишився, активно висвітлюючи всі звинувачення через свої медіамайданчики та ефіри на сторонніх ресурсах.

Наступного дня після пресконференції Андрія Деркача відбулась пресконференція вже Володимира Зеленського, в ході якої той заявив, що інформацію, оприлюднену Деркачем буде розслідувати Генеральна прокуратура, додавши, що історія з імпічментом Дональда Трампа “некомфортна”. А через день після другої пресконференції Деркача, за ініціативою республіканця Рона Джонсона, в Сенаті витребували інформацію щодо роботи Байдена в Україні.

На травневу пресконференцію Андрія Деркача послідувала реакція семи експослів США в Україні, які заявили, що публікація плівок з нібито записами Петра Порошенка і Джозефа Байдена спрямована на те, щоб роз’єднати Україну та США. В цій же заяві дипломати прямо вказали, що діяльність Деркача та Дубінського є нічим іншим, як спробою втягнути Україну у внутрішні політичні процеси в Америці в контексті виборів президента Сполучених Штатів у 2020 році. На цю заяву Дубінський відреагував у характерному стилі звинувачень когось у чому-небудь, повторивши тези, озвучені Деркачем на пресконференції тижнем раніше.

Однак, “щось пішло не так”, вся бурхлива активність команди Д+Д не принесла голосів Трампу і на президентських виборах у США переміг Джо Байден. Реакція Олександра на такий поворот подій могла б слугувати ілюстрацією класичної реакції заперечення. Мовляв, доки не встановлено “юридичний факт результатів виборів” (що б це не значило), а другий кандидат результатів не визнає – визнавати результат зарано. Також раптово виявилось, що Олександр проти втручання у вибори в інших державах.

 


Проте, цю лебедину пісню “борця з Соросом” не оцінили в адміністрації того самого кандидата (за сумісництвом – поки що чинного президента США Трампа), який “не визнає результатів виборів” і заради якого все і було затіяно – державний секретар США Мак Помпео заявив, що пан Дубінський разом з паном Деркачем у вибори в США таки втручались для чого займались “скоординованим поширенням і просуванням облудних або необґрунтованих закидів стосовно кандидата на політичну посаду в США”, та “робили неодноразові публічні заяви, просуваючи зловмисні тези про участь чиновників уряду США у корупційних справах в Україні”. Якби існував пристрій для вимірювання рівня іронічності ситуації, на цьому моменті його б розірвало.

Наразі Олександр Дубінський продовжує звинувачувати у своїх негараздах кого завгодно крім себе самого та своїх “напарників” і обіцяє боротись. Що ж, знаючи таланти пана Дубінського до боротьби, можна сміливо припустити, що нас чекає ще немало пізнавальних історій з його участю. Можливо, колись про ці змагання навіть знімуть якусь комедію.